Реферат по предмету "Культура и искусство"

Узнать цену реферата по вашей теме


Десятинна церква – минуле, сьогодення і можливе майбутнє

План
1. Вступ
2. Будівництво церкви княземВолодимиром
3. Святині, реліквії і похованняДесятинної церкви
4. Загибель Десятинної церкви
5. Відродження храму Петром Могилою
6. Друге відродження Десятинної
7. Руйнація церкви у 1936 році
8. Полеміка про відбудову Десятинної
8.1. Аргументи «проти»
8.2 Аргументи «за»
8.3 Ймовірність вирішення питання безгромадського обговорення
9. Висновки
10. Список використаної літератури

1. Вступ ( уякому обґрунтовується актуальність дослідження про історію Десятинної церкви таїї ймовірну відбудову)
 
Нині нафундаментах Десятинної церкви, які знаходяться на вулиці Володимирській, можнапобачити фантасмагоричну картину. За великим зеленим парканом біляфундаментів, на яких тривають археологічні дослідження, служать молебень вірніУкраїнської православної церкви Київського Патріархату. З іншого боку парканувисочіє добротна каплиця з кам’яним підмурком, архітектурний стиль якої непіддається ідентифікації. У ній моляться вірні УПЦ МП. Час від часу міжправославними виникають сутички і конфлікти. Представники обох церков вимагаютьвідбудови Десятинної церкви.
Що ж це за церква, навколо якої вируютьтакі політично-релігійні пристрасті? Яким є її місце в історії Києва? Яку роль відіграла вона у розвиткуукраїнського літописання? Як вплинула на формування архітектурного стилюдавньоруського зодчества? Відповідь на ці запитання допоможе нам не простокраще зрозуміти історію, а й відповісти на питання щодо можливої відбудовиДесятинної. Якою їй бути? У чиїй церковній юрисдикції – Києва чи Москви будутьїї майбутні прихожани? Якою мовою – українською чи церковнослов’янською лунатиме молитва до Бога? І чибудуть в цій молитві слова «…нам Україну храні»?

2. Будівництвоцеркви князем Володимиром. Походження назви «Десятинна». Прокляття Володимира
Літописніповідомлення про Десятинний храм досить чітко подають час його заснування. Так,у «Повісті минулих літ», що вміщена в Іпатіївському списку, читаємо під 991роком: «Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав вінспорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привів майстрівіз греків, (і) почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він їїіконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставивслужити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, — ікони, і начинняцерковне, і хрести». [1] У Енциклопедичному довідникові«Визначні пам’ятки Києва» (під редакцією Ю.О. Храмова) сказано, що дляспорудження церкви було запрошено майстрів з Константинополя. Вони принесли з собоюкласичну візантійську техніку будівництва з плінфи на цем’янковому розчині ітрадиційну для середньо-візантійської доби (VIII-XIIIст.) схему хрестово-банного храму,яка від часу побудови Десятинної церкви стає канонічною для давньоруськоїархітектури. [2]
Про причинипобудови князем Володимиром Десятинного храму читаємо в історика церкви Є.Голубинського: «Насаджена на Русі Церква Християнська вимагала зовнішньогопредставництва, йде тут мова про споруду, яка була б церквою всієї Русі іматір’ю всіх церков руських».[3]
На утриманняцеркви князь Володимир поклав десятину від усіх своїх доходів. «Осе даюцеркві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десятучастину». І, написавши, положив він присягу в церкві сій, (і) сказав: «Якщож це одмінить хто, — хай буде проклят». [4] Звідси пішла назва – Десятинна.
Церкву освячувавдругий Київський митрополит Леонтій, а настоятелем було поставлено АнастасіяКорсунянина, як називає його Нестор літописець.
Цей перший уКиївській Русі мурований храм викликав благоговійний подив серед тодішніх киянта численних відвідувачів міста. Сучасники порівнювали його з небесами.Захоплювали вже самі розміри храму – 31 на 42 метри. [5] Воскресенськийлітопис, на який посилається архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський всвоїй «Історії Русской Церкви», стверджує, що Богородична Десятинна церква вКиєві була з 13-ма куполами. [6] У «Списке городов руських дальних и ближних» кінця XIV ст. повідомляється, що церква мала25 верхів. [7] Десятинна церквабудувалася як головний кафедральний собор держави, котра щойно прийняла християнствой призначалася для богослужіння для великої кількості людей, а також дляцерковних церемоній. Хори призначалися для князя, де він перебував під часлітургії (між Богом і людьми), і церковного керівництва, крім того, вонивиконували ще одну, — представницьку функцію. Це був палац у храмі. Літопис невипадково називає їх «полаті», тобто палац, оскільки саме тут князь приймавпослів і радився з боярами.
Матеріаличисленних розкопок (у 1826 році їх здійснив М.Є. Єфімов, у 1908-1914 рр. – Д.В.Мілєєв, у 1938-39 і в 1948 р. – М.К. Каргер) дають можливість тільки внайзагальніших рисах реконструювати план і уявити первісний вигляд храму. В зв’язку зі складністю його структури тапоганим зберіганням решток церкви архітектори пропонують значну кількість графічнихгіпотетичних реконструкцій. Центральне ядро церкви – тринефна шестистопнабудівля з трьома апсидами. З трьох боків до неї прилягали галереї, західначастина яких була незвично розширена та ускладнена, імовірно, що тутрозміщувалися хрещальня та сходова башта. Можливо, як стверджують авториЕнциклопедичного довідника «Визначні пам’ятки Києва», деякі частини цього комплексу було споруджено (абоперебудовано) в XIстолітті. На їхню думку, основне ядро храму мало довжину 27,2 м та ширину 18,2 м. Фундаменти Десятинної складено з великого дикого каменю (кварцит, пісковик,морені валуни) на цем’янковому розчині. Причомупороди каміння не перемішувалися, а були різними на різних ділянках.
Глибинафундаментів – 1,4 м. Стіни та склепіння храму були оздоблені фресковим розчиномта мозаїкою. Чимало фрагментів цих розписів було виявлено під час розкопок. Воздобленні широко використовувалися різьблені мармурові деталі, привезеніпереважно з Херсонесу. Літописець називав цю церкву «мраморяною». Підлога їїбула схожа на різнобарвний килим, набраний з невеличких шматків мармуру,смальти, полив’яних плиток, кольорового каменю. Деякі плити підлоги виготовленоз рожевого овруцького шиферу й інструктовано смальтою.[8]
Церквавідзначалася багатством внутрішніх форм, фресок, мозаїк і кам’яних деталей:мармурових колон, шиферних різьблених плиток, карнизів. Кияни вважали, щоДесятинна церква мала особливу святість – адже була збудована на крові першихмучеників-християн Федора та Іоана. Їхній двір, на якому вони були замученіязичниками, знаходився саме на тому місці, де потім постала Володимирова церква.
Після завершеннябудівництва Десятинної церкви було опоряджено площу біля неї – Бабин торжок. Наній, за даними енциклопедичного довідника «Визначні пам’ятки Києва», була встановленабронзова квадрига та дві бронзові античні статуї. Навколо церкви збудуваликілька князівських палаців. Західний палац знаходився у сучасному Десятинномупровулку, південний – в районі сучасної Володимирської вулиці.[9]
Можливо, комусьздасться завеликою кількість подробиць про вигляд, фундаменти та будовудавньоруського храму, але я зумисне зупинилася на них детально, оскільки заукраїнським та міжнародним законодавством пам’ятками старовини вважаються саме давні фундаменти, а неновотвори, споруджені на них. Отож церква своїм «воскресінням» може порушити здесяток хартій, зокрема: Венеціанську міжнародну хартію з консервації тареставрації пам’яток та визначних місць (1964 рік), Конвенцію ЮНЕСКО про захистсвітової культури та природної спадщини (1972 рік), Флорентійську хартію (1981рік), Дрезденську декларацію (1982 рік), Лозаннську хартію з охорони тавикористання археологічної спадщини (1990 рік), Ризьку хартію з автентичностіта реконструкції історичних об’єктів у контексті збереження культурної спадщини(2000 рік). [10]
Незважаючи навелику кількість гіпотетичних архітектурних проектів-реконструкцій, жодного достовірногоархітектурного опису чи хоча б зображення древньої церкви не існує.
Втім, на думкудослідниці монументального комплексу Софії Київської Надії Никитенко,зображенням Десятинної можна вважати модель «Єрусалиму», який несе в руці князьВолодимир на портреті-фресці XI століття. Дослідники відзначають подібність моделі («Єрусалиму») дореконструйованого археологами в XX столітті вигляду Десятинної церкви (п’ятибанна, відкриті галереї обабічбокових фасадів). «Єрусалими», тобто спеціальні атрибути святого престолу вхрамі символізують собою земну церкву, громаду. Тому модель, яку несе на вівтарСвятої Софії Володимир, означає охрещену князем Русь. Імовірно, що першимкиївським «Єрусалимом» могла бути модель «матері церков руських» — БогородиціДесятинної.[11]

3. Святині,реліквії і поховання Десятинної церкви
Скарби Десятинної церкви були вражаючими. Церквабула трьохпрестольна: головний престол був освячений в честь Успіня Богородиці.У цьому престолі знаходився чудотворний образ Богородиці, який бувнайстародавнішою святинею Києва. Ікона була привезена з Корсуня дружиною князяАнною у вигляді приданого. На думку деяких дослідників, цю ікону вивіз у 1270році князь Лев Данилович і помістив її в церкві міста Белза, а в 1382 роціікона потрапила до Ченстохова і стала головною святинею Польщі. [12] В одному з трьох престолів церквизнаходиласячудотворна ікона святителя Миколая, ймовірно, привезена Володимиром з Корсуня.На спомин про цю ікону в часи митрополита Петра Могили кияни називаливідроджений з руїн храм «Микола Десятинний».[13]
Третій боковийпрестол було присвячено священномученику Клименту, оскільки там знаходиласяглава святого Климента, також привезена з Корсуня. [14] Глава Климента, як велика київська святиня, згадується в ЛітописіРуському, де мова йде про поставлення митрополитом Київським Климента Смолятичабез благословення Константинопольського патріарха. Із-за непорозуміння міжєпископами сталося так, що: «Він же, Онофрій таки чернігівський, тяжкосердячись на них за це, сказав: «Я довідався, належить нам поставити, бо головав нас є святого Климента. Адже ставлять греки рукою святого Іоанна». І тоді,обдумавши, єпископи головою святого Климента поставили його (Клима)митрополитом».[15] За переданням, глава святого Климента знаходиться нині середмироточивих глав у Києво-Печерській лаврі.
У храмізберігалися хрести, які потім почали називати корсунськими або Володимировими.Один із таких хрестів X століття грецької роботи був знайдений у братській могилі біляДесятинної церкви під час розкопок. Хрест був викуваний із заліза і вкритийлистовим сріблом з обох сторін. По його кутах знаходилися часточки мощей підсклом, одне з яких збереглося. По краям хрест був прикрашений дорогоціннимкамінням.
Десятинна церквабула також усипальницею князів. Історик Володимир Ричка в книзі «Княгиня Ольга»досліджує факт і час перенесення до храму останків княгині Ольги. ВолодимирРичка зазначає, що багатьом дослідникам уявляється, що нетлінні останки княгинібули перенесені до Десятинної у 1007 році. Адже «Повість временних літповідомляє, що влітку 6515 (1007) було перенесено мощі до «святої Богородиці». Умінійному житії святої зберігся опис її гробу: «гроб камен мал. В церкви св.Богородица… и на верху гроба оконце сотворено и ту видіти тіло блаженної Ольгилежаще цело».[16] До Десятинної булиперенесені і мощі першого Київського митрополита Михаїла (який заснувавМихайлівський монастир).
У Десятинномухрамі згодом були покладені і його засновники: у 1011 році дружина Володимирагрецька царівна Анна, а в 1015 і сам Володимир. Останки Володимира покоїлися умармуровому гробі, який під час нашестя татар був схований в землі під руїнамихраму і віднайдений у 1635 році.
У 1044 роцівеликий князь Ярослав Мудрий переніс сюди тіла своїх дядьків Ярополка і Олега:« Викопані були (з могил) два князі, Ярополк та Олег, сини Святославові. Іохрестили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці…». [17]
Про значення івплив церкви у житті тогочасного Києва свідчать багато фактів. Наприклад, літописзалишив нам згадку про те, що коли князь В’ячеслав, Ізяслав і Ростислав,об’єднавшись під час міжусобної боротьби, в 1151році вирушали із Києва, токланялись «Святій Богородиці Десятинній і святій Софії». [18]
З Десятинноюцерквою кияни пов’язували багато чудеснихвипадків. Наприклад, в Літописі під 1172 роком зазначено, що «…чудо сотворив Бог і свята Богородиця, церкваДесятинна в Києві. Сотворила ж те чудо Мати Божа понад наші сподівання. Колиото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дідньому, (то) в перший рікприйшло безліч половців… билися наші з ними кріпко, і, побачивши (це) половціпобігли… І була (се) поміч Хреста чесного і (церкви) святої Матері Божої,Богородиці Десятинної, бо ж із (її) волості вони були зайняли (людей і добра).Бо якщо Бог не дає в обиду простого чоловіка, коли начнуть його зобиджати, тохіба він (дасть в обиду) Своєї Матері храм?.. [19]
Історичнезначення Десятинної є особливо важливим ще й тому, що, на думку багатьохісториків, церква була першим центром києво-руського літописання. Намагаючисьвизначити ім’я автора Київського літописного зводу X століття дослідник Б. Рибаковвисловив цікаве припущення, що в його створенні могли брати участь дві,наближені до митрополита, постаті – настоятель столичної Десятинної церкви(кафедрального собору) і білгородський єпископ Микита, який був вікарієммитрополита. [20] Дослідники києво-руського літописання вважають, щоКиївський літописний звід був складений не 1039 року, а значно раніше – у 996році при Десятинній церкві. Згодом центр літописання перемістився домитрополичої Києво-Софійської кафедри.

4. ЗагибельДесятинної церкви
Десятинна церквабула зруйнована у 1240-му році під час штурму міста ханом Батиєм. Псковськийлітопис зазначає, що Київ був захоплений монголо-татарами 19 листопада, прицьому вказується тривалість облоги – десять тижнів і чотири дні.Лаврентіївський та Тверський літописи називають 6 грудня (за старим стилем), аза новим – 19 грудня, День святого Миколая, днем захоплення столиці. Ця датамогла потрапити до Лаврентіївського літопису із запису очевидця подій – колишньогоархімандрита Печерського монастиря, а згодом Володимирського єпископаСерапіона.
Холодний ранок 6грудня 1240-го року перегорнув найтрагічнішу сторінку в історії Києва.Підбадьорені тим, що значна частина Верхнього міста опинилася у їхніх руках,ординці прорвали укріплення в районі Софійських воріт, названих пізнішеБатиєвими. Уперта боротьба велася за кожну вулицю, кожен дім, яскравимсвідченням чого є дані археологічних розкопок.
Десятинна церква,що стала останнім оплотом захисників Києва, не відразу впала. У літописізаписано, що хори храму обвалилися від ваги людей, які заполонили їх. Однак,більш імовірне припущення, що храм зруйнували каменеметальні машини – пороки,які «безперестану били день і ніч». За час, поки татари розбивали ними стіницеркви, обложені здійснили відчайдушну спробу вирватися на волю, риючипідземний хід до схилу Старокиївської гори. Оглушливий гуркіт падаючих стін тасклепінь поклав край останній надії захисників древньої столиці. Через 700років археологи повернули із небуття цей, здавалося, навіки похований підуламками трагічний епізод оборони останньої твердині Києва…
Автор Літописуруського так пише про падіння Десятинної церкви: «Назавтра прийшли (татари) наних, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і насклепіння церковне з пожитками своїми, (і) од тягаря повалилися з ними стіницерковні, і так укріплення було взяте (татарськими) воями. Дмитра ж (воєводу)вони вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужність його».Так руїни Десятинної стали братською могилою для киян: «Єдину чашу смертну пишавсі вкупі мертві лежаща».[21]
Одним з наслідківтатарського погрому 1240 року стало припинення київського літописання. Навітьпро дату падіння Києва залишилися суперечливі дані. Якщо в ті дні і був у містікнязівський літописець, то він або загинув, або потрапив у рабство. Майже повнавідсутність писемних згадок про Київську землю протягом наступних десятилітьпризвела до появи в нашій історії терміну «темні віки». Все тане у мороціневідомості. Історики та археологи по крихтах збирають матеріали, щоб матибільш-менш вірогідну картину тієї доби.
Звичайно, метоюцього дослідження не є з’ясування причин катастрофічної поразки русичів, алесучасним політикам варто було б зробити підручник історії своєю настольноюкнигою. Міжусобні чвари і боротьба за владу ослабила руські князівства. Діючиза принципом «моя хата скраю», князі розраховували, що біда не дійде до них чипройде стороною. А в крайньому разі сподівалися пересидіти лиху годину заміцними, як їм здавалося, стінами. Логіку таких дій збагнути важко, адже на тойчас давні держави Центральної Азії і Закавказзя, з якими Русь вела торгівлю,вже впали під натиском Чингізхана. Про це не могли не знати на Русі, щопідтверджується літописними рядками: «И мы слыхахом, яко многы страны (татары) поплениша: Ясы,Обезы, Касоги и половец безбожных множество избиша…».[22]Але немає навіть натяків у літописахпро спроби організованого опору завойовникам князями південно-західних земель. Тобтопричиною, що призвела до загибелі Київської Русі, були усобиці та чвари в станіправлячої верхівки, її небажання чи невміння стати над власними амбіціями вім’я державних інтересів… Цікаво, яка оцінка була в сучасних українськихполітиків по історії?

5. Відродженняхраму Петром Могилою
Страшнамонголо-татарська навала хоча і зупинила функціонування Десятинної церкви, алепам’ять про храмзбереглася. Навцілілій південно-західній частині споруди була влаштована невелика церковка,яка мала назву Миколи Десятинного.
Деякі дослідникивважають, що була спроба відродження храму у XI столітті під час князювання в КиєвіОлелька Володимировича та Симона Олельковича. Принаймні якісь ремонтні роботина руїнах точно проводилися. [23]
У першій половиніXVII століття французький інженерБоплан описує руїни Десятинної церкви, зазначаючи, що стіни її були вкритігрецькими написами і досягали висоти 5-6 футів. Інший сучасник і сподвижник ПетраМогили, Сильвестр Косів зазначає, що за часів Могили від Десятинної церкви залишилисятільки руїни, і стоїть лише частина однієї стіни, що ледве виступає наповерхню.
Переданнязалишило нам розповідь про те, що Київський митрополит Петро Могила мав звичкувідвідувати київські храми щосуботи. Одного разу він вирушив до місця Десятинноїцеркви, де на той час була невеличка каплиця, прибудована до вцілілої частинихраму. Виходячи звідти, він побачив яму від землі, що запала. Митрополитвирішив, що варто зайнятися розкопкою цих місць. [24] Отже, невелика каплиця існувала ще до відродження храмумитрополитом Петром Могилою.
 На початку XVII століття в Києві поступовоутверджувалася унія і на руїнах Десятинної церкви існувала уніатська церковцяпід назвою «Миколи Десятинного». Дослідник житія святителя Петра Могили МиколаКостомаров зазначає, що бунт проти уніатів у Києві після прибуття Петра Могилина кафедру в 1632 році повернув до Православної церкви і дерев’яну церкву святого Миколая, яка булазбудована на місці Десятинної.[25]
Святитель ПетроМогила близько 1636 року вирішив Десятинну церкву «викопать из мрака і одкритьднівному світу».
При цьому встародавній усипальниці Десятинної церкви митрополит Петро Могила відкрив двістародавні гробниці. Кістки, які лежали в одній із них, він визнав за останкикнязя Володимира Великого, а в другій — за останки грецької царівни Анни. Главурівноапостольного Володимира митрополит відділив від частини мощей і передав доПечерської лаври. Згодом він узяв також частину правої руки Володимира іщелепу, а решту кісток закопав. Через кілька років Петро Могила передав щелепу,як подарунок, московському цареві Михайлові Федоровичу. Натомість він просивцаря пожертвувати на усипальницю для останків святого Володимира. Митрополитпланував пишне перенесення останків до Софійського собору, але цар на проханняне відгукнувся… Як вважає архієпископ Дмитро (Рудюк), церковні кола в Москвібули не в захваті від ідеї встановлення гробниці святого Володимира у«польському» Києві.[26]
У якостімаленького історичного відступу зазначу, що часточку мощей київського князяВолодимира привезли до Києва уже в наші дні – влітку 2005 року. І жодних чергдо великого князя, від якого, власне, і поширилося християнство по всій Русі,чомусь не спостерігалося… [27]
Через деякий чассвятитель Петро Могила на залишках Десятинного храму збудував невелику церкву,яка була освячена в 1654 році його сподвижником і наступником Київськиммитрополитом Сильвестром Косовим. Могилі не вдалося закінчити відбудову цієїсвятині, тому у своєму заповіті він зазначив: «На закінчення церкви, названоїДесятинною, Яку я почав реставрувати, щоб відновлення закінчено було, з моєї шкатулиготових тисячу золотих призначаю і записую». Московська військова залога, щоприйшла до Києва 1654 року прибудувала до церковці трапезну і надбудуваладругий дерев’яний поверх з церквою апостолівПетра і Павла.

6. Другевідродження Десятинної
ІсторіяДесятинної церкви стрімко розвивалася у XVIII-XIX століттях. Черниця Флорівськогомонастиря Нектарія (в миру княгиня Наталія Долгорука) відновила її в серединівісімнадцятого століття. У 1810 і 1817 роках Київ відвідав М. Долгорукий, онукуже згадуваної знаменитої стариці Києво-Флорівського монастиря НектаріїДовгорукої. В записках він скаржився на брак людей, які могли б ознайомити йогоз київськими пам’ятками. А про Десятиннуцеркву князь зауважив, що й подумати не міг, що храм матиме такий покинутий іжалюгідний вигляд…
На початку XIX століття з ініціативи Київськогомитрополита Євгенія Болховітінова, історика старожитностей, проводяться широкіархеологічні дослідження фундаментів Десятинної церкви. Офіційною датою початкуархеологічних досліджень вважається 17 жовтня 1824 року. Але перші розкопкибули проведені в присутності митрополита за рік до офіційно зафіксованої дати.Ця перша археологічна розвідка, як свідчить митрополит Євгеній Болховітінов, недала повної картини, проте вирішила принципове питання: давня церква булабільшою, ніж побудована на її місці святителем Петром Могилою. Київськиймитрополит Євгеній Болховітінов доручає розкопки священику Десятинної церкви МихайлуКочеровському та чиновнику 5-го класу археологу-аматору Кіндрату Лохвицькому.Це були перші стаціонарні розкопки давньоруського пам’ятки. [28]
На жаль,археологічні обміри були некваліфікованими. Більш фаховими були обміри, якіздійснив у 1826 році М. Єфімов. Археологічні дані досліджень Десятинного храмудовели правоту митрополита – домонгольська Володимирова церква дійсно булабільшою, ніж Могилянська. [29]
Розкопки булибагатими на різні знахідки. Було знайдено залишки колон, фресок, мозаїк, багатосрібних та золотих старовинних грецьких та інших монет. Під час розкопок такожбуло знайдено два найдавніші, особливої продовгуватої форми, дзвони. Відкопанобуло і дві кам’яні гробниці. Під кришкою однієї із них було виявлено жіночийскелет з хрестиком на шиї та ланцюжком з червоного золота, інші золоті прикраси.Як пише Димитрій Рудюк у книзі «Мати церков Руських», прикраси з цьогопоховання знаходилися в новій «Аннєнковській» Десятинній церкві, а потім їхприсвоїла собі графиня Уварова. [30] Припускають, що ці останки належалигрецькій царівні Анні. В іншій кам’яній гробниці було знайдено мощі, які виявивще митрополит Петро Могила, і визнав за Володимирові. Згодом був знайденийсаркофаг, який на пропозицію духовенства під виглядом гробниці святої і рівноапостольноїОльги перенесли до церкви. Відомий біограф житія княгині Ольги В. Ричка вважає,що Ольга була похована у різьбленому шиферному саркофазі, який експонуєтьсянині у Трапезній церкві Національного заповідника «Софія Київська» і знайденийвін був ще у 1828 році. В«Галереи Киевских достопримечательных видов и древностей» 1857 року, цей відкритий у 1826 роцісаркофаг уже беззастережно вважався усипальницею княгині Ольги.
Такі щедрізнахідки й дослідження викликали велике зацікавлення в місцевих київських іпетербурзьких урядових колах щодо відбудови Десятинної церкви. Підтримав їхмитрополит Євгеній. Коли він виїздив до Петербурга на засідання синоду,парафіяни звернулися до нього за дозволом спорудити на місці стародавньоїцеркви новий храм. Митрополиту Євгенію Болховітінову не зовсім подобавсязапропонований проект, оскільки, на його думку, він не відповідав стародавньомузразкові. Але саму ідею відродження храму митрополит підтримував. ЄвгенійБолховітінов возив до Петербурга проект нової церкви, який був розробленийкиївським архітектором А. Меленським на замовлення О. Аннєнкова. Але йоговідхилили, як відхилили і проект М. Єфімова, найбільш близький до планупервісної забудови. Десятинну церкву відбудували в московсько-синодальномустилі за проектом петербурзького архітектора В. Стасова.
На жаль, більшачастина знайдених під час розкопок речей, (золоті та інші дорогоцінні речі таоздоби стародавньої церкви) зникла. На думку багатьох дослідників, їхпривласнив «великодушний чтитель священної древності» поміщик Аннєнков, якийфінансував проведення археологічних робіт а, пізніше, і відбудову храму.Пізніше цей «аннєнковський» скарб перекупив російський поміщик Кір’яков і вінопинився за межами України. Правда, деякі монети з розкопок «археолог» пожертвувавКиївській Духовній Академії. [31] Історики відзначають, щопоміщикАннєнков був людиною непростою і знаходився в постійному конфлікті ізмитрополитом Євгенієм Болховітіновим. Взагалі, доля розкопок початку XIX століття сповнена не тількинауковими інтересами, але й перипетіями складних особистих стосунків,характерів і амбіцій. Постійний конфлікт між митрополитом ЄвгеніємБолховітіновим, Олександром Аннєнковим та Кіндратом Лохвицький не дав змогивстановити віднайдення святинь – залишків поховань князя Володимира. Дослідникивважають, що конфлікт між К. Лохвицький і архітектором М. Єфімовим також певноюмірою став причиною будівництва нової Десятинної церкви за проектом Стасова.[32]
За веліннямімператора Миколи І було створено комітет для спорудження храму. 2 серпня 1828року нова Десятинна церква була закладена після літургії, яку звершив митрополитЄвгеній в сусідньому Трьохсвятительському храмі. В основу престолу булопокладено камінь із червоного граніту. Храм будували 13 років. Вартість його становила100 тисяч рублів. В архітектурному плані церква виглядала помпезною зприсадистими московськими банями та цибулястими главами. Це була споруда, вякій архітектор В. Стасов безладно поєднав російський, візантійський таготичний стилі. Дослідники старовини Києва називали її ступою.[33] На долю цієї церкви випала сумнівнавідзнака бути першим храмом, збудованим в Україні у так званомуквазівізантійсько-російському стилі.
Урочистеосвячення відродженого храму відбулося 19 липня 1842 року. Цього дня імператорМикола І прислав до церкви багатий дар: повне священниче вбрання для соборногослужіння, а також вбрання на престол, жертовник та аналой.
Нова Десятиннацерква не простояла довго. Із-за бідності парафіян вона стала занепадати ісвоєю убогістю звернула на себе увагу російського імператора Олександра ІІ,який оглянув її під час відвідин Києва в жовтні 1857 року. Він наказав храмреставрувати і відпускати на його утримання щороку 600 рублів.
Аннєнковська церквабула значно менша за старовинну Володимирову і займала тільки південно-західнучастину старих фундаментів стародавніх апсид, а частини прилеглих до нихфундаментів галерей залишились незабудованими. Зовні, в південну стіну новоїцеркви без певного порядку були вмуровані рештки давніх рельєфних літерколишнього грецького напису з первісної будови Десятинної церкви. В новомухрамі зберігалися останки Володимирової церкви: стародавня мозаїчна підлога зрізних ґатунків мармуру та малинового кольору волинського шиферу, а такожрештки мозаїк, керамічних плиток, фрагменти фрескового малювання, давній дзвін,цеглини з родовим знаменом київських князів – тризубом та інші деталістаровинної будови. Для того, щоб підкреслити зв’язок храму із стародавнім Володимировим, підлогу прикрасилиподібними колами або омфаліями, які були відомі у константинопольських палацахі в храмах Херсонеса. Підлога в деяких частинах нової Десятинної церкви булавикладена глиняними плитками, велику кількість яких знаходили під час розкопок.Цікавими в цьому відношенні були, як казали тодішні дослідники, загадковізнаки, відомі ще на монетах святого Володимира. Одні пояснювали це зображеннямродового герба у вигляді тризуба, а інші – називали це монограмою імені абогрецького титулу князя.
В лівій сторонііконостасу у церкві зберігалася ікона святого Миколая, за ім’ям якого Десятинна церква була відомав XVII столітті. У церкві буввлаштований символічний надгробок князя Володимира із темно-синього мармуру ібронзових позолочених прикрас. На ньому Володимир був зображений на повний зріст.На другому боці було влаштовано такий же надгробок княгині Ользі. Була в храміі чудова ікона Ольги з грецьким надписом, що перекладався як «Володарка племеніросів». На ньому свята зображалася, як і жінки-мироносиці, з посудиною мира. Цеозначало, що церква шанує її, як просвітитель ницю і мироносицю Русі на рівні зжінками-мироносицями (Нагадаю, що жінки-мироносиці перші з Христових учнівзважилися шукати його після розп’яття, щоб, за звичаєм того часу, намаститийого тіло миром і здійснити обряд поховання – Авт.).
У 1908-1911 рокахза постановою Петербурзької археологічної комісії навколо Десятинної церквипровадились археологічні розкопки під керівництвом археолога Д. Міляєва. Вінперший на підставі своїх обмірів склав план первісної будови церкви. Під часцих розкопок знайдено новий скарб золотих і срібних прикрас, найцінніші речі зякого (сережки, ковти, браслети, персні, срібні монети, гривні тощо) опинилисяв Петербурзі, і знаходяться там у місцевих музеях донині.

7.Руйнація церкви у 1936 році
Після Жовтневоїреволюції храм хотіли включити до об’єктів державного історико-культурного заповідника під назвою «КиївськийАкрополь». Проте вже 1929 року з’явилися інші плани використання пам’ятки –Київський окрвиконком пропонував перебудувати її під клуб войовничихбезвірників.
19 вереснясекретаріат ВУЦВК Київської крайової інспектури ухвалив рішення передати церквуу відання Київської крайової інспектури. Але на охорону церкви та їїмузеєфікацію не знайшлося коштів.
Занепокоєні пошукомцегли на будівництво шкіл, промислових і житлових об’єктів, секретар Київськоїміської партії Салов та голова міськради Петрушанський 14 березня 1936 рокузвернулися до Політбюро ЦК КП(б)У з проханням санкціонувати знесенняВолодимирського собору та Десятинної церкви. «За генеральним планомреконструкції міста Києва, затвердженим ЦК КП(б)У, — писали вони, — Володимирський собор і Десятинна церква намічені до знесення, як об’кти, які немають великої історичної цінності, — тому міськком КП(б)У і міськрада прохаютьдозволити приступити до розібрання зазначених церковних будівель».
У березні 1936року президія міськради винесла рішення про знесення Десятинної, а заодно іПокровської церков. Єдине, що вдалося добитися пам’ткоохоронцям, — це рішенняполітбюро ЦК КП(б)У від 4 травня 1936 року про порятунок архівних матеріалів,які знаходилися в приміщенні Десятинної церкви. Їх передали до Софійського архітектурно-історичногомузею.[34]
Після того, якДесятинний храм знищили, прийшла знову археологічна експедиція під керівництвомМ. Каргера в 1938-1939 та 1948 році.[35]Ці дослідження дали для археологів повну картину про фундаменти староїВолодимирової церкви.
Дослідникивзялися за реконструкцію зовнішнього вигляду старого храму, але тепер вжетільки на папері. Спроби реконструкції були у М. Холостенка, американськогодослідника К. Конанта, А. Реутова, Ю. Асєєва. Після повоєнних археологічнихдосліджень фундаменти церкви законсервували, встановивши їх контури івлаштувавшии деталі стародавнього фундаменту під склом. Знайдені археологамилюдські кістяки було складено у братську могилу. Над їх останками поставленийкам’яний хрест з написом «Братська могилазахисників Києва, які загинули у 1240 році під час навали Батия».

8. Полемікапро відбудову Десятинної
В наші дні, майжечерез вісім століть після руйнації збудованого Володимиром храму, знову посталопитання про відродження Десятинної церкви.
12 лютого 2000року Президент України Леонід Кучма підписав розпорядження за номером 83/2000«Про першочергові заходи з відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м.Києві». У розпорядженні було сказано: «Враховуючи значення церкви Богородиці(Десятинної) як символу древньої української державності, її роль у справіутвердження національно-культурних традицій українського народу і беручи доуваги звернення засновників благодійного фонду «Відродження Десятинної церкви»(…) – Кабінету міністрів України переглянути Програму відновлення видатнихпам’яток історії і культури України в частині включення в перелік об’єктів (…)церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». Слід сказати, що ініціаторомвідбудови Десятинної була Українська православна церква Київського патріархату.15 липня 2004 року після хресного ходу з Володимирського собору буловстановлено дерев’яний хрест на фундаментахДесятинної в ознаменування відновлювальних робіт та створено фонд відбудовицеркви.
Одразу післяцього на шпальтах газет, у радіо та телеефірі розгорнулася бурхлива дискусіяпро доцільність такої відбудови.
Пізніше церозпорядження Президента було скасоване — у вересні 2004 року Леонід Кучмавидав указ про впорядкування території та будівництво пам’ятної каплички церкви Богородиці(Десятинної). [36]
Після перемоги напрезидентських виборах Віктора Ющенка питання відбудови Десятинної церкви зновустало актуальним.
З лютого 2005року тодішній київський мер Олександр Омельченко повідомив, що доручив початироботи по проектуванню і будівництву Десятинної церкви. Основою проекту мавстати варіант реконструкції архітектора Логвина (1910 – 2001 рр.). Але, якпояснив Олександр Омельченко, відбудовувати церкву повністю за древніми описамине будуть. Директор Інституту «Укрпроектреставрація» Анатолій Антонюк пояснивжурналістам, що будівельники планують використати лише мотиви візантійськоїархітектури. [37]
8.1. Аргументи«проти»
 
Невдовзі післяпідписання указу Президента про відродження Десятинної академік НАНУ ПетроТолочко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив просвоє категорично негативне ставлення до відбудови церкви. Академік сказав, що«глибоко переконаний у тому, що займатися ще й Десятинною церквою немає нісенсу, ні можливостей. (…) Змінилася вся містобудівельна ситуація. Прорізанавулиця Володимирська, якої в давнину не було. В наші дні південно-східний кутспоруди нависав би над територією Національного музею історії України. Будуючицеркву, довелося б знімати гранітну огорожу зі сходами, що досить складно. Дотого ж, будівельний майданчик відрізав би музей від зовнішнього світу». [38]
Науковці столицідва роки тому оприлюднили звернення до громадськості, у якому застерігали, щозведення на Старокиївській горі великого архітектурного об’єкта, в основіякого буде не одна сотня паль, не відповідатиме сучасній містобудівній тагеологічній ситуації, дисонуватиме з Андріївською церквою та призведе дозагибелі найстарішого дерева Києва – липи.
Старший науковийспівробітник Інституту теорії та історії архітектури та містобудування НаталіяЛогвин намалювала яскраву картину ймовірної відбудови: «Будівництвопроводитиметься на палях. Викопають котлован, і ті підмурівки, які щезалишилися, викинуть, як викинули свого часу підмурівки МихайлівськогоЗолотоверхого собору та Успенського собору. Хто б там що не говорив про те, щозбереглися давні рештки, це неправда. Ніяких давніх решток на цих двох пам’ятках не лишилося». [39]
Заступник головиДержавної служби охорони культурної спадщини Міністерства культури УкраїниЄвникія Ліньова наголошує, що за українським та міжнародним законодавством самедавні фундаменти, а не новотвори, споруджені на них, вважаються пам’ятками старовини.[40]
Приводом длявищевказаного звернення стала справжня сенсація — археологи відмовилися відкоштів, запропонованих урядом на археологічні дослідження фундаментівДесятинної.
Як повідомивгромадськості заступник директора Інституту археології НАНУ доктор історичнихнаук Гліб Івакін, сім мільйонів гривень виділені не на археологічнідослідження. На археологію пішло б лише 20 % цієї суми. Решта була призначенадля так званих підготовчих робіт, наприклад, для спорудження даху, укріпленняСтарокиївської гори. Археологи відмовлялися розтрачати державні кошти нанедоцільні, на їх думку, дослідження, зважаючи на те, що, по-перше,архітектурні роботи були б лише прикриттям для початку будівництва, а,по-друге, існують загальніші проблеми реставрації унікальних пам’яток світовогозначення. До речі, всього на відбудову Десятинної планувалося виділити 90мільйонів гривень.[41]
Втім,археологічні роботи все ж почалися і тривають.
На думкуписьменника А. Макарова, автора відомої книги «Малая энциклопедия киевской старины»,відновлення Десятинної церкви стане повторенням помилки архітектора А. Стасова,чий варіант будови протирічив не тільки розташованій поруч Андріївській церкві,а й київським архітектурним традиціям в цілому. Архітектор не мав нівідповідних креслень, ні архітектурних описів, і спирався виключно на тогочасніуявлення про вигляд давньоруських храмів. [42]
Як вважаєісторик-публіцист Юрій Олійник, Старокиївська гора унікальна сама по собі,оскільки містить культурний шар з пам’ятками часів неоліту, трипільськоїкультури, скіфського періоду, зарубинецької і черняхівських культур. Тутзнаходяться залишки укріплень «града Кия», поганського могильника IX-X століть, княжих палаців, садибміської знаті, братська могила захисників Києва. Тому будь-яке будівництво іпрокладання інженерних мереж приведе до реального знищення багатьох унікальнихпам’яток археології ісамого фундамента церкви.
До речі, у дискусії промайбутнє церкви прозвучала оригінальна ідея створити над стародавніми фундаментами лишесвітловий контур храму. Ще два роки тому віце-президент Академії архітектурипрофесор Валентин Єжов запропонував киянам розроблену в Академії так званувіртуальну реставрацію церкви. Уявіть собі, що у вечірній час над древнімифундаментами, за допомогою лазерної техніки та спеціального освітленнявиникають віртуальні обриси храму…
8. 2 Аргументи«за»
 
Прихильниквідбудови архієпископ Димитрій (Рудюк) (УПЦ КП) аргументує свою позицію у книзі«Мати церков Руських». Архієпископ переконаний, що автохтонна цегла і порохруїн не можуть бути історичним спадком для нащадків. [43] Невже, запитуєвладика Димитрій, ми мали б показувати свою славну історію іноземним туристам вфундаментах і руїнах, говорячи: «Ось подивіться панове німці, австрійці,поляки, англійці – тут був храм архангела Михаїла, а тут ось Успенський соборПечерської лаври, а ось тут Десятинна церква – перший кам’яний храм нашоїмогутньої держави, від якої в архітектурному плані нічого не залишилося»? Дужечасто ці аргументи звучать дуже емоційно. Наприклад, владика Димитрійнаголошує, що горе тому народу, який не шанує своїх старожитностей і невідроджує своїх згарищ…
Історик-публіцистБогдан Сушинський теж підтримує ідею відродження. В одній з своїх публікаційвін риторично запитує, мовляв, хто тепер хвалиться татаро-монгольськими руїнамив центрі європейської столиці? Ми ж восьме століття водимо туристів поцентру столиці, колись могутньої держави, зародка всього слов’янського світу, і плачемося: оце, бачте,церковка в нас тут була…
Докторбогословських наук, доктор філософських наук, доктор мистецтвознавства ДмитроСтеповик не раз у газетах і в радіопрограмах озвучував свою позицію. Професорвважає, що якби сучасні апологети автентичних руїн жили у XVII столітті, вони, напевно, розіп’ялигетьмана Івана Мазепу за те, що він «зодягнув» чимало храміввізантійсько-українського стилю у барокові шати! Нехай би Софія Київська стоялатакою, якою залишили її після грабунку ординці-монголи… (Нагадаю, що післяБатиєвого набігу від Софійського собору залишилася лише одна стіна ззображенням Богоматері-Оранти з піднятими до неба руками. З того часу в Києвіживе легенда, що поки Матір Божа не опускає молитовно піднятих рук – дотиВкраїні – бути. Авт.)
Оглядач газети«День» Клара Ґудзик теж підтримує ідею відбудови. Вона пише, що якби людствотак цінувало історичні руїни, як це роблять деякі українські вчені, всі міста імістечка на землі прикрашалися б сьогодні тільки руїнами. У Варшаві не було бСтарого міста, у Лондоні – собору Петра і Павла, у Санки-Петербурзі – Бурштиновоїкімнати. Не кажучи вже про Успенський собор, відбудований за допомогою сучасноїтехніки та сучасних матеріалів. [44]
Прихильникивідбудови наголошують, що за несамовитим запереченням відбудови стоять нетільки турботи про збереження автентичних фундаментів. Архієпископ Дмитро(Рудюк) (УПЦ КП) переконаний, що найгучніше проти відбудови Десятинноївиступають ті, хто заперечує будь-яку історичну спадковість і неперервністьукраїнської історії, хто запевняє, що нічого спільного Київська Русь з Україноюкозацьких часів і, тим більше, з нашим сьогоденням, не має. Тому й висуваютьсяаргументи про неможливість відтворення пам’ятки із-за відсутності фіксаційноїдокументації і точних даних про її первинний вигляд. Але ж і Петро Могила немав документації, але відроджував.
На аргумент прозбереження історичних фундаментів прихильники відбудови відповідають так. ПрофесорДмитро Степовик пропонує законсервувати їх і відкрити для огляду, як це зробилиу відбудованому Володимирському соборі. У новому храмі пропонується створитимузей Десятинної церкви з експозицією архітектурних знахідок. А також відновитисимволічні гроби князя Володимира і княгині Ольги.
До речі, особливоактивні протести лунають проти відновлення храму саме в самобутньомувізантійсько-українському стилі (Це стиль Богородиці Пирогощі в Києві,Спаського і Борисо-Глібського собору в Чернігові, Успенського собору уВолодимиро-Волинському тощо). І майже ніхто не звертає уваги на численніоднотипні церковні споруди сучасної забудови в столиці, стиль яких не піддаєтьсяідентифікації. [45]
 
8.3Ймовірність вирішення питання без громадського обговорення
 
Не так давнопоряд з археологічними розкопками без жодних дозволів з боку столичної владиякось дуже швидко виросла добротна приземкувата капличка на кам’яному підмурівку.Це «застовпила» місце парафія Української православної церкви Московськогопатріархату. ЇЇ священики і парафіяни не надто охоче відповідають на запитанняпро історію і можливе майбутнє Десятинної. Але заклопотаний батюшка,відмовившись назватися, все ж сказав, що їх цілком влаштує відбудова церкви утому вигляді, в якому вона була до 1936 року. Тобто Московський патріархат,швидше за все, автентичністю стародавнього храму перейматися не буде, йогоцілковито влаштує Аннєнковська «ступа». Головне – надзвичайно вдалерозташування храму. Адже жоден український чи іноземний турист не пройде мимоАндріївського узвозу з його сувенірним клондайком!
Власне кажучи,саме після будівництва цієї каплиці дискусія про майбутнє Десятинної сталанабирати нових обрисів. Все тихіше ставиться питання «відбудовувати чи ні?»,все більше (але якось кулуарно) розгортається боротьба – в чиїй юрисдикції (УПЦКП чи УПЦ МП) відбудовувати храм? Складається враження, що чим менше це питанняобговорюватиметься громадськістю – тим швидше воно буде вирішене «в закритомурежимі». Ну справді – передала ж Київрада Києво-Печерській лаврі (МосковськийПатріархат) церкву Спаса на Берестові! І це незважаючи на численні протестигромадськості і на те, що храм Спаса на Берестові будувався як усипальницяМономаховичів і ніколи лаврі не належав…

9. Висновки
 
Отже, як показалодослідження історії Десятинної, ця церква відіграла велику роль у справіутвердження національно-культурних традицій українського народу і є символомдревньої української державності. Вона стала зразком для будівництва древніхукраїнських храмів, у її стінах започатковувалося літописання, проходили«дипломатичні» прийоми. Десятинна – вірогідне місце поховання князя Володимираі княгині Ольги. ЇЇ культурні і духовні скарби (ікони, книги та коштовні чашідля богослужінь) були безцінними.
У часмонголо-татарської навали Десятинна стала останнім оплотом киян, а післяпадіння – великою братською могилою.
МайбутнєДесятинної церкви є невизначеним. Полеміка навколо її відбудови на шпальтахгазет поки що стихла, і залишається велика загроза непублічного, «кулуарного»вирішення питання про її відбудову і конфесійну «приналежність». На жаль,вирішальне значення в цьому питанні можуть мати не аргументи науковців, аполітичні впливи і симпатії у владі Києва і держави.
На мою думку,краще б над фундаментами Десятинної сяяли світлові контури, аніж розгорнуласяжвава торгівля брошурками антиукраїнського спрямування в храмі сумнівноїархітектурної цінності, який, до того ж, належав би церкві іншої держави…

Використаналітература
1. Літопис Руський. За Іпатіївськимсписком. Переклав Леонід Махновець. – К., 1989. – С. 67. ( всього 591+ XVI стор.)
2. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичнийдовідник. – К., Фенікс, 2005. — С. 198.
3. Голубинський Е. История Русской Церкви. Т.1. – М.,1997. – С. -181.
4. Літопис Руський. — С. 70.
5. Димитрій Рудюк, архієпископ. Матицерков руських. – К., 2005. – С. 13. (всього 107 стор.)
6. Филарет Гумилевский, архиепископ. История Русской Церкви. – М., 2001. –С. 75.
7. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник.- С. 199.
8. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник.- С. 199.
9. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник.– С. 200.
10. Юрій Олійник. Право на руїни//Дзеркало тижня, 2005. — № 15-16.
11. Никитенко Н.Н. Русь и Византия вмонументальном комплексе Софии Киевской. – К., 2004. – С. 56-58.
12. Макаров. А. Малая энциклопедия Киевской старины. – К.,2002. – С.131-132.
13. Макаров. А. Вказана праця. – С. 145.
14. Макаров А. Вказана праця. – С.94.
15. Літопис Руський. – С. 208.
16. Ричка В. Княгиня Ольга. – К.,Видавничий Дім Альтернативи, 2004. – С. 207-211. (всього 335 стор.)
17. Літопис Руський. – С. 94.
18. Літопис Руський. — С. 246.
19. Літопис Руський. – С. 300, 302.
20. Толочко П. Русские летописи илетописцы. – СПб., 2003. – С. 28.
21. Грипась Володимир. 1240 рік:загибель Київської Русі. — Україна Incognita. – К., Факт, 2002. – C. 67-69. (всього 397 стор.)
22. Грипась Володимир. Вказана праця. – С. 66.
23. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник,- С. 199.
24. Втрачений храм. Десятинна церквау Києві (996-1896рр.) // Політика і культура №17 (148) 21-24 травня 2002. – С.46.
25. Костомаров М. Київськиймитрополит Петро Могила // Хроніка 2000. — №60. – К., 2004. – С. 30.
26. Димитрій Рудюк, архієпископ. Матицерков руських. – К., 2005. – С. 34.
27. Світлана Галата. Торгівлясвятістю // Україна молода, — 2005. — № 169, — 14 вересня. – С. 5.
28. Визначні пам’ятки Києва.Енциклопедичний довідник. – С. 199.
29. Болховітінов Євгеній, митрополит.Вибрані праці з історії Києва. – С. 28. Цитата за книгою: Димитрій Рудюк,архієпископ. Мати церков руських. – К., 2005. – С. 21.
30. Димитрій Рудюк, архієпископ.Вказана праця. – С. 63.
31. Петров М. Скрижалі пам’яті. – К.,2004. – С. 124.
32. Димитрій Рудюк, архієпископ.Вказана праця. – С. 40.
33. Захарченко М. Киев тепер ипрежде. — К. 1995. — С. 210.
34. Нестуля О. Доля церковноїстаровини в Україні. Ч. 2. – К., 1995. – С. 179.
35. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичнийдовідник. – С. 199.
36. Юрій Олійник. Миро чи сльози? //Дзеркало тижня, 2005. — № 7, 26 лютого. – С. 19.
37. Там само.
38. Дзеркало тижня. – 2000. — 15 червня
39. Юрій Олійник. Право на руїни. //Дзеркало тижня, 2005. — № 15-16, — 23 квітня. – С. 21.
40. Там само.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.