Реферат по предмету "История"

Узнать цену реферата по вашей теме


Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.

Роль голоду в Українськійнаціонально-визвольній революції XVII ст.

Українськанаціонально-визвольна революція XVII ст. – епохальна подія в житті українськогонароду, визначне явище всесвітньої історії. Проте вивчена вона недостатньо.Відсутня цілісна картина її подій, продовжують залишатися дискусійними абочастково чи зовсім не з’ясованими багато питань, без висвітлення яких не можнадостатньо глибоко і повно зрозуміти сутність цього феномену.
Одниміз чинників революційних подій 1648 – 1676 рр. був голод. Є дані про десятьголодних років на українських землях під час революції [1]. В опублікованихроботах наведено свідчення про голод, але їх автори не піддають спеціальномуаналізові його місце у розвитку подій [2].
Якуроль відіграв голод в Українській національно-визвольній революції 1648 – 1676рр.? Дана публікація є першою спробою відповісти на це питання. Вонаґрунтується на матеріалах документальних і науково-дослідних видань.
Голод,як явище соціальне, полягає у тривалій нестачі продовольства великих групнаселення. Розрізняють явний голод (абсолютний) і прихований (відносний), колиспостерігаються недоїдання, відсутність або брак життєво необхідних компонентіву раціоні харчування.
Станорганізму людини під час голоду називається голодуванням. Існує декілька йогоформ: а) часткове (неповноцінне або однобічне), коли індивід отримує недостатнюкількість однієї чи декількох харчових речовин за умови нормальної загальноїкалорійності їжі; б) неповне (недоїдання) – недостатнє харчування відноснозагальних витрат людиною енергії; в) повне, коли зовсім відсутня їжа, але євода; г) абсолютне, якщо немає й води.
Голодпризводить до тяжких наслідків – підвищеної захворюваності, обмеженогофізичного й розумового розвитку, передчасної смерті. Комплекс розладу людськогоорганізму, викликаного голодуванням, найчастіше приймає форму хвороби «аліментарнадистрофія». Людина відчуває загальну слабкість, підвищену стомлюваність,біль у м’язах, запаморочення. Голодній людині важко рухатись, уповільнюєтьсядихання, знижується гострота слуху. Це – ознаки аліментарної дистрофії сухоїформи. У випадку мокрої форми до всього цього додаються набряки – спочатку наногах, потім руках, обличчі, тулубі. Граничними строками повного голодуваннядля людини вважаються 65-70 діб, абсолютного – декілька днів.
Як віддаленінаслідки, у людини, що зазнала голоду, може довго зберігатися страхголодування, прагнення створювати запаси їжі, а також стійка стомлюваність івиснаження, ослаблення або навіть втрата здатності до тривалої фізичної тарозумової діяльності.
Здавніх часів голодування було звичним явищем у житті української спільноти. Донього призводили часті неврожаї, війни, стихійні лиха (повені, великі морози таін.), а також деяких окремих категорій населення. У XVII ст., до початкувизвольної боротьби українського народу на чолі з Б. Хмельницьким, голод мавмісце в 1615, 1629, 1637, 1638, 1639, 1646 рр. [3]. Голод до краю загострював ібез того напружену ситуацію на українських землях, викликану іноземним пануванням.
Привертаєувагу той факт, що революційні події почалися в умовах голоду – перші шістьроків революції були голодними роками.
Літо1648 р. видалося посушливим. Ситуація ускладнилася нашестям сарани. «Тогож року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великієпочинила, – зазначає Літопис Самовидця, – збожя позедала и трави, же не билогде сіна косити...»[4]. Нічим було годувати худобу. Зима була м’якою,нестійкою, тому сарана перезимувала і знову з’явилась наступного літа: «Таясаранча зазимовала на Україні, з которой знову икри навесну другая уродилася, итак великую дорожнету учинила» [5].
У1649 р. «неврожай великий был, хиба где падалтца зродило жито, где табурыстояли. А ярина была зродила, тилко щеп знесла». Сарана «великая была».«Дорожнета великая была и на хлеб, и на соль, и на сено. Кони… ели нетолько худые холопы, но и панове» [6].
Літо1650 р. знову було посушливим і знову сталося нашестя сарани. "… Малолюдям бедным было отрады. Наступила дорожнета лихая…Стало жито по РождествеХристове зараз по два злотых с накладом … На Пасхе жито стало 4 злотых заосманку". На дорогах і вулицях «много умирало голодных» [7].
Неврожайі голод продовжувались у наступному році. «Року 1651 был голод барзовелики: жито было по злотых 10, пшениця 12», – зазначає Добромильськийлітопис [8].
У1652 р. населення страждало від посухи, сарани та епідемії: "… Барзоприморки великие были в Корсуню и по иных городах в тих поветах, так же и наЗаднепру в Переяславлю и в пригородах его, в Косовце, Прилуце, прочь Нежина –много вымерло людей, же пусти зостали дворе" [9]. Особливо сильним голодбув у другій половині 1652 та навесні 1653 рр., коли загинуло чимало населення[10].
Можнаприпустити, що голодування населення у перші роки революції могло відігратироль одного з мобілізуючих чинників у боротьбі з польською шляхтою. Як відомо,у голодної людини, поряд з іншими симптомами, зростає егоїзм, озлобленість,можлива втрата контролю за поведінкою, різко знижується почуття самозбереження.Вражена голодом особа є здатною на рішучі дії, аж до виявлення аґресивностіщодо оточення. Отже, голод міг загострити страждання широких верствукраїнського народу, активізувати його національно-визвольні настрої, сприятиширокому формуванню і поповненню повстанського війська.
Разоміз тим голод надзвичайно загострив проблему забезпечення продовольством іфуражем української армії, а потім і молодої козацької держави, утвореної підчас визвольної боротьби. Ця обставина повинна була змусити Б.Хмельницького ійого оточення більш енергійно шукати шляхів зближення з Московською державою.Цьому сприяла близькість російської території та наявність спільного кордону,що давало можливість у найкоротші строки вивозити з Московії до Українипродовольчі товари.
Уберезні 1649 р. московський посол Г. Унковський разом з С. Домашнєво і С.Мужиловським виїхали до України. Вони повинні були вручити Б.Хмельницькомуцарську грамоту, яка заохочувала намагання України приєднатися до Росії. Алесвоєї згоди на прийняття українських земель російський уряд поки що не давав,оскільки не вважав себе готовим справитися з тими наслідками, які могливиникнути. Зустріч Г. Унковського з гетьманом Хмельницьким відбулася 19 квітня1649 р. Б. Хмельницький був незадоволений відмовою царя надати Українівійськову допомогу в боротьбі з Польщею [11].
Г.Унковський намагався загладити неприємне враження гетьмана й сказав, що цар,довідавшись про голод в Україні, дозволив вивозити туди всілякі товари, зокремапродовольство, й звільнив від сплати мита українських купців. «А только бывеликий государь вас, Запороского Войска, не пожаловал в нынешнее разаренье и ввойну, – сказав він, – и в хлебный недород хлеба и соли в своих государевыхгородех покупать и к вам в Запороскую землю пропускать не велел, и у вас бы вЗапороском Войске многие померли з голоду и против поляков за хлебным недородомстоять было не мочь. А как мы по указу царского величества шли к тебе вашеюЗапороскою землею от путивльские границы, и в городех, и в селех и в деревнехВойска Запороского всяких чинов люди за великого государя бога молят, а нам нагосудареве милости били челом и говорили: только бы великий государь в нынешнюювойну и в хлебный недород их не пожаловал хлеба и соли в своих государевыхгородех покупать и пропускать не велел, и они б померли б з голоду» [12].
Дійсно,продовольча допомога Московії на початковому етапі революції досягла значнихрозмірів. Наприклад, 23 березня 1649 р. у Москві було отримано донесенняхотинського воєводи К. Арсеньєва, який повідомляв, що російські торгові люди «хлеби соль и мед пресной в литовскую сторону возят беспрестани» [13]. У січні1650 р. брянський воєвода М. Мещерський доповідав: «Из литовской стороныполяки и черкасы и всяких чинов люди и пашенные мужики от голоду идут в твоюгосудареву сторону одинокие без жон и без детей для тово, чтоб в твоейгосудареве сторане прокормитца. А иные, накупив хлеба, отвозят в литовскуюсторону» [14].
Подібнихсвідчень можна навести багато.
Незабаромдійшло до того, що самі російські прикордонні волості стали відчувати бракхліба та інших припасів. У грудні 1649 р. путивльські воєводи С. Прозоровськийта І. Ляпунов писали в Москву: «И больше, государь, того в Путивле и вПутивльском уезде хлеба, ржи и овса купить не добудет потому, что из Севска,государь, и ис Камарницкой волости и из Рыльска – весь государев хлеб из техгородов пошол в литовскую строну, а у путивльцев, государь, у всяких чинов людейхлебных запасов ничего нет» [15].
Нарешті,виняткову важливість допомоги Московського царства відзначив у розмові зросійським послом Г. Нероновим (22 листопада 1649 р.) і сам Б. Хмельницький.Він заявив, що «государева милость к нему и ко всему Запорожскому Войску большая,и в хлебный недород их з голоду не поморил, и велел их в такое злое времяпрокормить, и … многие души от смерти его царского величества жалованьем учинилисьсвободны и с голоду не померли» [16].
Отже,допомога Московії в боротьбі з голодом на українських землях, поряд з іншимифакторами, сприяла зближенню України з Москвою.
Окрімнесприятливих погодних умов голод породжували також воєнні дії, руйнування йспустошення поселень. Наприклад, документи 1653 р. свідчать, що в містіБерестечку «жители все умерли с голоду». У селищах Шумське і Кутах «оставшиесяжители умерли от голоду и моровой язвы», в інших місцевостях «жителиперебиты», «подданные, разогнанные жолнерами, прочь пошли, а другие сголоду вымерли, хаты разрушены, уцелевшие стоят пустыми» [17]. На початку1650 р. становище селян і міщан Руського, Волинського і особливо Подільськоговоєводств внаслідок лютого голоду стало зовсім нестерпним. Анонімний автор «Римованоїхроніки» свідчив, що подоляни поїли собак і котів, вживали слимаків, жаб,птахів, пташині яйця, різні трави. Але допомагало це небагатьом. Доведені довідчаю батьки не витримували, залишали дітей удома й ішли вмирати під тини й навулиці, гризучи в агонії власні руки чи «напихали себе болотом і гноєм».Траплялися випадки людоїдства [18]. Єврейські хроніки XVII ст. повідомляли, щов 1650 р. в Україні була надзвичайна дорожнеча, не вистачало харчів. «Біднотаз православного народу вмирала тисячами й десятками тисяч від голоду»[19].
Внаслідокнеймовірно важких життєвих умов, загострених голодом, у населення почализ’являтися ознаки емоційно-психологічної втоми, поширювалася зневіра у перемогунад ворогом, розчарування й промосковські настрої. Царські посли Г.Неронов іГ.Богданов, які в кінці 1649 р. поверталися з України до Москви, свідчили: «Ав запорожских городех говорят всяких чинов люди, что они от войны и разореньяпогибают, и кров льется безпрестанно, и за войною хлеба пахать и сен косить имстало неколи, и ныне помирают они голодною смертью. И молят о том все бога,чтоб великий государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русии былнад ними великим государем. А ныне многие хотят в государеву сторону и нынепрейтить и государство Московское похваляют...» [20].
Послицарського уряду А.Матвєєв та І.Фомін, які влітку 1653 р. відвідали Україну,навели у своєму звіті розповідь козака Долговського, який був у війську Б.Хмельницького під Кам’янцем-Подільським: "… И учинилось в войску голод,хлеба и живности не стало. И к гетману де их, Богдану, приходили начальные люди– атаманы, и есаулы и редовые козаки, опричь полковников, з большим шумом:сколько де нам так жить и живот свой мучить беспрестанно. Зимою и летом ввойску бываем, а никакова себе покою не имеем. А в домех наших жены и детипомирают голодною смертью. Да и впредь не ведаем, что будет, где свои головыприклонить … Пойдем де все своими головами з женами и з детьми к великомугосударю к его царскому величеству, чтоб он, государь, велел нас принять подсвою государеву высокую руку в вечное холопство" [21].
Багатокозаків, селян і міщан, рятуючись від польсько-шляхетського ярма і голоду,переселялися на Слобідську Україну, що входила до складу Російської держави.Царський уряд у своїй грамоті від 17 липня 1651 р. наказував воєводамприкордонних міст приймати «на вечное житье от гонения поляков»українських переселенців і надавати їм допомогу [22].
Відомо,що голод призводить до тяжких захворювань голодуючих. Звичайним явищем стаютьепідемії. Дійсно, протягом 1650 – 1652 рр. на теренах Подільського,Брацлавського й правобережної частини Київського воєводств лютували епідеміїчуми та холери, які призвели до збезлюднення цілих районів. У лютому-березні1653 р. пошесть знову з’явилася в деяких місцевостях Правобережжя, найбільшвражених голодом [23].
Голодсупроводжувався й іншими тяжкими соціальними наслідками – падінням моральностінаселення, зростанням злочинності, різким скороченням народжуваності. Деякіісторики гіпотетично припускають, що людські втрати козацької України внаслідоквоєнних дій, спустошень, епідемій та голоду з 1648 до літа 1653 рр. становилине менше 35-40 %. Істотно зменшувалося козацьке військо. Якщо в 1648-1651 рр.воно становило 80-100 тис. вояків, то в наступні роки – лише 40-50 тис. [24].
Уреволюційних подіях 1648-1676 рр. голод широко використовувся як засіб боротьбиз противником – і з боку повсталих, і з боку поляків. Як зазначається в одномуз літописів, коли влітку 1649 р. Б. Хмельницький оточив польську армію у м.Збаражі в Галичині, "… толко в осаженю держал ляхов з Вишневецким,утесняючи тяжко и голодом морячи, что аж принуждены ляхи собаки и кошки и прочеестерво исты и наветь пацюкив, мишей, ижаков, жаб, гадюк и усяку нечисть дощенту повиїдати мусели; да и того уже не было" [25]. А ось як гадяцькийполковник Григорій Грабянка описує стан поляків, які після підписанняЗборівського мирного договору змогли залишити Збараж: «Щойно відійшовХмельницький із своїми загонами з-під Збаража, як повиходили з міста на ринок іполяки. Повиходили після дев’яти тижнів облоги, йшли нужденні, худі, схожі намертву скотину, або як потойбічні привиди. Ледве переставляючи ноги, під вітромкачались, хто тримався за кінські стремена, хто за хвіст,… спрагли ковткаводи чистої та шматочка хліба» [26].
Укінці 1652 р. у Польщі посилився голод. Джерела того часу зазначають: "… ВПольше и Литве голод большой и многие люди мрут голодом". Польський корольЯн-Казимир, внаслідок припинення підвозу хліба з України, вимушений був прохатиперемир’я у Б. Хмельницького, щоби відновити хлібну торгівлю. Але Хмельницький «импосланцом отказал и хлеба пущать к ним не велел и писал о том листы по всемполковником и сотником, чтобы к ним хлеба не пущали и берегли б того накрепко»[27]. 6 січня 1653 р. гетьман скликав у Чигирині старшинську раду, на якійчернігівський полковник повідомив, що він захопив під Стародубом «язиків»і від них довідався, що в Польщі і Литві великий голод. Рада постановилазаборонити купцям возити хліб до Польщі й розпочати широку підготовку до війнивсіх 16 козацьких полків [28].
Голоддопоміг повсталим у Жванецькій облозі – останній великій операції війська Б.Хмельницького. Нагадаємо, що у вересні 1653 р. польське військо вдерлося наПоділля. «Тим часом, порадившись із Хмельницьким, – повідомляє у своємулітописі Самійло Величко, – хан (Іслам-Гірей ІІІ – авт.) постановив обов’язковойти на польське військо вальним наступом, знаючи напевне від „язиків“,що число їхнє значно зменшилося проти літнього числа – вісімдесяти тисяч: однівмерли з холоду й голоду, інші повтікали з обозу, а решта так підохляли, щоледве жили й валилися від вітру» [29]. Війська Хмельницького й кримськогохана оточили поляків під Жванцем неподалік Кам’янця-Подільського. Облогатривала два місяці. Становище обложених було катастрофічним: "… Им, наконец,из стана своего и выглянуть невозможно стало, чрез что сделался у нихпреужасный голод, такой, что чрез оный в короткое время от 15000 пехоты не боле4000 осталось, также и конницы весьма много от меча и голода пропало".Тільки зрада допомогла оточеним: Іслам-Гірей за спиною українського гетьманадомовився з королем про перемир’я [30].
Автім, від голоду страждало й козацьке військо, голодування знесилювалоповсталих, обмежувало їх можливості. Ця обставина часом суттєво впливала наперебіг військових подій, згубно впливаючи на визвольну боротьбу повстанців. Яквідомо, влітку 1651 р. Б. Хмельницький зазнав поразки під Берестечком. Можнаприпустити, що це сталося не тільки внаслідок втечі з поля битви союзників-татарна чолі з Іслам-Гіреєм, але й від фізичної виснаженості повсталих, зумовленої тяжкимнедоїданням українського війська. Ось як, наприклад, польський шляхтич Кшицькийу своєму листі від 14 червня 1651 р., тобто напередодні битви, характеризувавстановище козацького війська: «Среди казаков голод большой, ядят дохлыхлошадей. Много пешей голи посылает Хмельницкий в засады под Дубно, под Острогдля того, чтобы добыть продовольствие. Если он постоит еще лагерем недели две,половина их останется без коней». Багато людей, зазначається далі у листі,намагалися покинути військо, але Хмельницький наказав татарам брати в полонкожного, хто спробував би втекти [31].
А осьуривки з листа галицького стольника А. Мясковського, датованого 18 липня 1651р. – незабаром після закінчення Берестейської битви, у якому він пише простановище полонених козаків: «Привели… (привязанных) за шею к ихлошадям нескольких казаков, родом из Заднепровья, очень истощенных от голода.Они имели в карманах только ржаные колосья, но достаточно пороха и пуль инемного табака. Рассказывали, что по этим лесам и рощам находится несколькотысяч мужиков, которые в течение нескольких дней должны погибнуть от голода»[32].
Голодболяче дошкуляв і польським військам, змушуючи поляків йти на перемир’я зповсталими. Показово, як коронний гетьман М. Потоцький у листі до канцлера А. Ліщинськогоописував обстановку, за якої укладався Білоцерківський договір 1651 р.: «26сентября, во вторник, шел сильнейший дождь, лошади также стали сильно голодать,а ни пастбища, ни хлеба не было, войско Хмеля все потравило». Б.Хмельницький пропонував мир. «Приняв затем во внимание, что он просится, ичто иногда не мешает сделать послабление подданным, а табор взять такженевозможно, я пригласил их милости для совета, что в этом случае делать».На нараді було вирішено «миритись», взявши також до уваги, що "…среди пехоты частично от голода (ибо никто нам при этом вступлении нашем наУкраину не подносил продовольствие добровольно, а на деньги также нечего былокупить и не у кого достать, даже нам самим хлеб кушать не приходилось),частично также от невзгод распространилась какая-то заразная болезнь, так чтоот нее всюду часто умирали…Начался голод не только для лошадей, но для нассамих" [33].
Занаявними даними, іншими голодними роками в історії Української революції були1660, 1663 і 1673-1674 рр.
У 1660р. голод стався від посухи, яка викликала неврожай. Цей рік був названийсучасниками «бесхлебным временем». Воно принесло населенню жорстокізлидні [34]. Як вважають, 1663 р. неврожай і голод у східних землях Польщі тана Правобережній Україні були викликані сильними дощами [35]. У 1673-1674 рр. великідощі знову супроводжувалися недородом. У 1673 р. знову від голоду померлобагато людей [36]. Протягом 1674 р., за літописними даними, "… былвеликий голод, жито было по злотых 14, пшеница по 15, людей дуже много вымерло,была война с турками и тем же году было барзо дорого во Львове и всюду голодбыл великий и люди с голоду пухли и умирали" [37].
Нажаль, автор не має у своєму розпорядженні конкретних даних, які б свідчили прохарактер і масштаби впливу голоду на розвиток подій у ці роки. Проте з великоювпевненістю можна стверджувати, що лихо голоду, як і на початковому етапінаціонально-визвольної боротьби українського народу, головним чиномзагострювало ситуацію і прискорювало перебіг революційних подій. На це слідзважати, даючи оцінку заключним акордам Української революції.
Такимчином, голод був важливим фактором Української національно-визвольної революціїXVII ст. До нього призводили, насамперед, несприятливі погодні умови, неврожаї,а також воєнні дії, руйнування й спустошення. Голод широко використовувався якзасіб боротьби з противником.
Впливголоду на розвиток подій був багатогранним. З одного боку, він загострював ібез того тяжке становище народних мас, які страждали від іноземного панування, сприявпіднесенню їх визвольних настроїв, штовхав до активної боротьби з гнобителями.Особливо вагомо це позначилося на початку революції – в 1648-1653 рр. З іншогобоку, голодне лихо сприяло зближенню молодої козацької держави, очолюваної Б.Хмельницьким, із Московським царством, яке закінчилося Переяславською Радою1654 р. Нарешті, голод знесилював повстанців і поляків, неодноразово заважавуспіху військових заходів, був грізною зброєю в руках супротивників. Голод призвівдо великих людських втрат. На жаль, встановити більш-менш точну кількістьзагиблих від голоду неможливо, оскільки відсутні дані. Окремі джерела називаютьтисячі та десятки тисяч жертв. Отож можна вважати, що частка голодних смертей узагальних втратах була досить значною.
Авторвизнає, що роль голоду в Українській революції 1648 – 1676 рр. з’ясована нимлише в загальних рисах, особливо в подіях, які сталися після ПереяславськоїРади. Це вимагає подальшої уваги науковців до проблеми. Проте з’ясованогодостатньо, щоб узяти до уваги причини, наслідки та уроки голодного лихоліттятого часу.

ЛІТЕРАТУРА
1.    Борисенков Е.П.,Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – М.: Мысль,1988. – С. 333-334, 336-337, 339.
2.    Освободительнаявойна 1648-1654 гг. и воссоединение Украины с Россией. – К.: Изд-во АкадемииНаук Украинской ССР, 1954. – С. 175, 220, 232, 244; Голобуцкий В.Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 – 1654гг. – К.: Гос. изд-во пол. лит-ры УССР, 1962. – С. 183, 186 – 187; Мельник Л.Г.Боротьба за українську державність (XVII ст.). – К.: Освіта, 1995. – С.45, 78;Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст.(1648-1676 рр.). – К.: Вид. дім «Альтернативи», 1999. – С. 145, 172 –173, 178; та інші.
3.    Борисенков Е.П.,Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – С. 328-332.
4.    ЛітописСамовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – С.56.
5.    Там само.
6.    Борисенков Е.П.,Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – С. 333.
7.    Там само. – С.334.
8.    Сборниклетописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный комиссиею дляразбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и ВолынскомГенерал-Губернаторе. – Киев, 1888. – С. 239.
9.    Борисенков Е.П.,Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – С. 334.
10.  Смолій В.А., СтепанковВ.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). – С.173.
11.  Голобуцкий В.Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 – 1654 гг.– С. 178, 180-182.
12.  Воссоединение Украины сРоссией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІ. 1648 – 1651 годы. – М.:Изд-во Академии Наук СССР, 1954. – С. 153.
13.  Голобуцкий В.Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 – 1654гг. – С. 186.
14.  Воссоединение Украины сРоссией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІ. 1648-1651 годы. – С. 323.
15.  Голобуцкий В.Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 – 1654гг. – С. 186.
16.  Там само. – С. 187.
17.  Освободительная война1648-1654 гг. и воссоединение Украины с Россией. – С. 220.
18.  Смолій В.А., СтепанковВ.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). – С.145.
19.  Еврейские хроники XVIIстолетия (Эпоха «хмельниччины»). – Москва; Иерусалим: Гешарим, 1997.– С. 126.
20.  Воссоединение Украины сРоссией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІ. 1648-1651 годы. – С. 278.
21.  Воссоединение Украины сРоссией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІI. 1651-1654 годы. – М.:Изд-во Академии Наук СССР, 1954. – С. 299-300.
22.  Мельник Л.Г. Боротьба заукраїнську державність (XVII ст.). – К.: Освіта, 1995. – С. 81-82.
23.  Смолій В.А., СтепанковВ.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). – С.173.
24.  Там само.
25.  Сборник летописей,относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный комиссиею для разборадревних актов, состоящей при Киевском, Подольском и ВолынскомГенерал-Губернаторе. – С. 9.
26.  Літопис гадяцькогополковника Григорія Грабянки. – К.: Т-во «Знання» України, 1992. –С.64.
27.  Освободительная война1648-1654 гг. и воссоединение Украины с Россией. – С. 232.
28.  Там само. – С. 244.
29.  Самійло Величко. Літопис.Том перший. – К.: Вид-во художньої літератури «Дніпро», 1991. – С.124.
30.  Рігельман О.І. Літописнаоповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. – К.: Либідь, 1994. –С.214.
31.  Документы обосвободительной войне украинского народа 1648 – 1654 гг. – К.: Наукова думка,1965. – С. 464.
32.  Там само. – С. 570.
33.  Там само. – С. 623-624.
34.  Борисенков Е.П., ПасецкийВ.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. – С. 336.
35.  Там само. – С. 337.
36.  Там само. – С. 339.
37.  Там само; Сборниклетописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный комиссиею дляразбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и ВолынскомГенерал-Губернаторе. – С. 239.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.