Реферат по предмету "Государство и право"

Узнать цену реферата по вашей теме


Кримінальна відповідальність медичних працівників


2

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет

Юридичний факультет

Доклад з Медичного права

на тему

Кримінальна відповідальність медичних працівників

Виконала студентка

__________________________

__________________________

Науковий керівник

__________________________

Реєстраційний номер_________

Дата ______________________

Підпис_____________________

Львів 2005

Зміст

  • Вступ 3
  • 1. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоровя людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування 5
  • 2. Неналежне виконання професійних обовязків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби 5
  • 3. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби 7
  • 4. Незаконне проведення аборту 8
  • 5. Незаконна лікувальна діяльність 10
  • 6. Ненадання допомоги хворому медичним працівником 11
  • 7. Неналежне виконання професійних обовязків медичним або фармацевтичним працівником 13
  • 8. Порушення прав пацієнта 18
  • 9. Незаконне проведення дослідів над людиною 20
  • 10. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини 21
  • 11. Насильницьке донорство 23
  • 12. Незаконне розголошення лікарської таємниці 25
  • Загальні висновки 26
  • Використана література 29

Вступ

Здоровя населення в цілому і кожної людини зокрема як члена суспільства має визначальне значення для існування і розвитку держави, що визнано Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН і Програмою ВООЗ. Згідно з Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, а також Європейською соціальною хартією (переглянутою), підписаною у Стразбурзі 3 травня 1996 р., обовязком держави є піклування про здоровя людини і забезпечення його охорони. В Україні йде підготовка до подання на ратифікацію Європейської соціальної хартії.

В Україні створено певну законодавчу базу у цій сфері. Конституція закріпила право на охорону здоровя, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49). Прийнято Основи законодавства про охорону здоровя, закони «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення», «Про донорство крові та її компонентів», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними»; підзаконні нормативно-правові акти з питань медичного та наркологічного огляду, репродуктивної діяльності, корекції (зміни) статі тощо.

Останнім часом в Україні вельми гостро постало питання про якість медичних і фармацевтичних послуг, що надаються співробітниками відповідних установ МОЗ України у ході здійснення ними своїх професійних обовязків.

Генезис даної проблеми повязується, як уявляється, насамперед із загальним падінням рівня професійної майстерності працівників медичної галузі, а у ряді випадків -- з нівелюванням, головним чином перед власною совістю, персональної відповідальності згаданих осіб, яка покладається на них у звязку з обраною професією, за долі людей. Такий стан справ, з одного боку, характеризує, а, з іншого -- свідчить про активне зростання, зокрема, випадків невиконання чи неналежного виконання професійних обовязків медичними працівниками.

Ситуація, що склалася, дає достатньо підстав для висновку про необхідність активізації державної реакції стосовно наведених фактів і осіб, що їх вчинили. Причому, як на стадії запобігання вчиненню подібних дій (наприклад, шляхом встановлення додаткових перевірок рівня знань і практичних навичок медичних працівників), так і за результатами його факту, відбуття, шляхом застосування щодо винних осіб заходів державного примусу. Причому таких, завдяки яким можна було б активно протидіяти згаданим порушенням.

Все це свідчить про важливість та актуальність вивчення питання кримінальної відповідальності медичних працівників як одного з засобів підвищення якості медичного обслуговування в Україні. Розглянемо це питання більш детально.

1. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоровя людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування

Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоровя людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування, та кримінальна відповідальність за них визначені в чинному Кримінальному кодексі України в Розділі II „Злочини проти життя та здоровя особи”. До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обовязків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132); незаконне проведення аборту (ст. 134); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професійних обовязків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Розглянемо все це більш детально.

2. Неналежне виконання професійних обовязків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

З обєктивної сторони злочин, передбачений ст. 131, виражається в неналежному виконанні (дії або бездіяльності) медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обовязків, внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення. Професійні обовязки визначаються сферою діяльності субєкта злочину, а також відповідними нормативними актами в галузі боротьби із СНІДом, іншими невиліковними імунодефіцитними хворобами. Так, існують певні правила, що зобовязують медичного працівника при переливанні крові хворому перевіряти її на наявність ВІЛ-інфекції, або правила діагностування на ВІЛ-інфекцію та інших інфекційних хвороб.

Неналежне виконання обовязків відбувається внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення: наприклад, медична сестра не проводить необхідної обробки медичних інструментів.

Обовязковим наслідком вказаної дії або бездіяльності є зараження вірусом імунодефіциту або іншої невиліковної інфекційної хвороби хоча б однієї людини (ч. 1 ст. 131) або двох і більше осіб (ч. 2 цієї статті).

Між дією (бездіяльністю) особи, що порушила професійні обовязки, і вказаними наслідками слід встановити причинний звязок.

Субєктивна сторона цього злочину -- тільки необережність у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Субєкт злочину -- спеціальний. Це медичні або фармацевтичні працівники (лікарі, медичні сестри, співробітники лабораторій, які здійснюють діагностику цих захворювань або проведення досліджень інфікованого матеріалу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 131 -- обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той же строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 131 -- позбавлення волі від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Медичний огляд на виявлення цих хвороб -- це лабораторне дослідження крові або інших біологічних рідин з метою виявлення їх вірусів. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. затверджені Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними. Ці Правила визначають умови і встановлюють порядок медичного огляду громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України. Медичний огляд проводиться з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), здійснення епідеміологічного контролю, а також надання консультацій, медичної та психосоціальної допомоги ВІЛ-інфі-кованим.

Медичний огляд проводиться добровільно. За бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоровя для проведення медичного огляду, медичний огляд може бути проведено анонімно. Медичний працівник має додержуватися конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованість особи чи захворювання на СНІД.

За ст. 132 можуть відповідати лише особи, які повідомили про виявлені в ході огляду позитивні дані про ВІЛ-інфекцію або захворювання на СНІД або іншою невиліковною інфекційною хворобою. Повідомлення про огляд, що дали негативні результати, ст. 132 не охоплюються, тобто не є злочином, передбаченим цією статтею КК. З обєктивної сторони злочин полягає в розголошенні відомостей про наявність у особи ВІЛ-інфекції, СНІДу або іншої невиліковної хвороби (наприклад, важкої форми туберкульозу) за умови, що ці відомості стали відомі в звязку з виконанням службових або професійних обовязків. Під розголошенням розуміють повідомлення цих відомостей хоча б одній особі, якій згідно із законом ці відомості не можуть-бути повідомлені. Відомості можуть бути розголошені під час розмови, у листі, шляхом показу відповідних документів іншим особам, викладу їх у друкованих засобах, на науковій конференції, за допомогою технічних засобів тощо.

Злочин вважається закінченим з того моменту, коли відомості стали надбанням хоча б однієї особи, якій ці відомості не належить знати.

Субєктивна сторона цього злочину -- умисел або необережність.

Субєкт злочину -- службові особи медичної установи, допоміжний персонал (наприклад, секретар, реєстратор лікарні), що самовільно здобули інформацію про хвороби (наприклад, при ознайомленні з історією хвороби), або медичні працівники (наприклад, лікарі, медичні сестри).

Покарання за злочин: за ст. 132 -- штраф від пятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4. Незаконне проведення аборту

Незаконне проведення аборту (ст. 134) становить небезпеку для життя і здоровя вагітної жінки, а в ряді випадків спричиняє тяжкі наслідки (наприклад, смерть, безплідність, важкі захворювання нирок, черевної порожнини тощо).

Проведення законного аборту чинним законодавством не забороняється, але він має проводитися лише в стаціонарних лікувальних установах, спеціально пристосованих для подібного роду операцій і при відсутності медичних протипоказань. Протиправність аборту усувається станом крайньої необхідності. Згода вагітної жінки на проведення аборту не виключає відповідальності за ст. 134 особи, яка проводить такий аборт.

З обєктивної сторони незаконний аборт -- це дії винного, що полягають в перериванні вагітності, тобто в плодозгоні. Саме з цього моменту злочин вважається закінченим. Дії, безпосередньо спрямовані на штучне переривання вагітності, але такі, що не призвели до цього наслідку (наприклад проведення абортивного масажу, введення інєкції з метою плодозгону), утворюють собою замах на злочин.

Способи проведення аборту (оперативний, механічний, токсичний) на кваліфікацію злочину впливу не мають.

Субєктивна сторона цього злочину полягає лише в прямому умислі.

Субєктом незаконного аборту є особа, яка не має спеціальної медичної освіти (наприклад, лікарі, які не мають права за характером своєї професії на оперативні втручання, особи середнього медичного персоналу та будь-які інші особи, які взагалі не мають відношення до медичної професії).

У частині 2 ст. 134 встановлена відповідальність за проведення такого незаконного аборту, внаслідок якого настав тривалий розлад здоровя, безплідність або смерть потерпілої.

Між вчиненим абортом і цими наслідками має бути встановлений причинний звязок.

Частина 2 ст. 134 має на увазі з субєктивної сторони ті випадки, коли, проводячи умисно незаконний аборт, винний щодо тривалого розладу здоровя, безплідності або смерті потерпілої діє через необережність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 134 -- штраф від пятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 134 -- обмеження волі на строк до пяти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

5. Незаконна лікувальна діяльність

Обєктивна сторона цього злочину виражається в постійному або тимчасовому занятті лікувальною діяльністю особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Незаконна лікувальна діяльність -- це вплив на людину шляхом заборонених медичних засобів і методів, або хоч і дозволеними засобами і методами, але що здійснюється особою, яка не має на це права (наприклад, проведення медсестрою операцій або маніпуляцій, право на здійснення яких надано лише лікареві певної спеціальності, або лікування захворювання внутрішніх органів лікарем-стоматологом). Закон встановлює відповідальність за незаконну лікувальну діяльність, тому окремі випадки таких дій не створюють цього складу злочину і можуть бути кваліфіковані за іншими статтями КК, наприклад, необережне тяжке тілесне ушкодження -- за ст. 128.

Закінченим цей злочин є лише у випадку, якщо внаслідок незаконної лікувальної діяльності настали тяжкі наслідки (наприклад, смерть хворого, тяжка хвороба та ін.).

Субєктивна сторона цього злочину -- власне заняття діяльністю здійснюється умисно, щодо наслідків -- вина необережна.

Субєкт цього злочину -- будь-яка особа, яка не має відповідної медичної освіти і яка досягла 16-ти років. Якщо цей злочин супроводжувався обманом, поєднаним з отриманням винагороди, вчинене кваліфікується за сукупністю статей 138 і 190.

Покарання за злочин: за ст. 138 -- виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

6. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Згідно зі ст.139 чинного Кримінального кодексу України ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобовязаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, карається штрафом до пятидесяті неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого, або інші тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Потерпілим від цього злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала серйозну травму або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

Злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобовязаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобовязані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники, крім цього, -- і при гострих захворюваннях. Медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у тому разі, коли особа, яка була зобовязана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.

Під поважними причинами, які включають відповідальність за ст. 139, розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися поважними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись, як у повній відмові від її надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації, тобто незявлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу медичну допомогу пораненому або травмованому.

Відповідальність несуть медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоровя вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

Субєкт злочину -- медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у т.ч. ті, хто займається приватною медициною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженим ним органом охорони здоровя особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

У частині 2 ст. 139 встановлена відповідальність за ненадання допомоги хворому, що спричинило смерть або інші тяжкі наслідки (наприклад, важкі ускладнення тощо). Між ненаданням допомоги і цими наслідками має бути встановлений причинний звязок. Однак якщо надання допомоги все одно не могло запобігти настанню вказаних наслідків, медичний працівник відповідає за ч. 1 ст. 139, за сам факт ненадання такої допомоги. Наслідки, що настали, не можуть бути поставлені йому в вину, оскільки тут між ненаданням допомоги і цими наслідками відсутній причинний звязок.

7. Неналежне виконання професійних обовязків медичним або фармацевтичним працівником

На відміну від КК України 1960 р., чинний Кримінальний кодекс України містить ст. 140 „Неналежне виконання професійних обовязків медичним або фармацевтичним працівником”, якою встановлено кримінальну відповідальність за „невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обовязків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого” (ч. 1). У разі, коли вказане діяння заподіяло тяжкі наслідки неповнолітньому, відповідальність настає за ч. 2 цієї статті.

Родовим обєктом діяння, описаного у ст. 140 КК, є життя та здоровя людини. Основний безпосередній обєкт цього злочину -- здоровя людини. Такий висновок контекстуальне вбачається з огляду на юридичні ознаки складів злочину, виписаних у даній статті.

З обєктивної сторони цей злочин характеризується двома діяннями. Перше з них -- невиконання професійних обовязків (тобто, коли не відбувається вчинення тих дій, котрі в силу виконуваної роботи мали бути здійсненими) -- виражене у формі бездіяльності. А друге -- неналежне виконання професійних обовязків (тобто, якщо обовязки виконуються не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як того вимагають інтереси професійної діяльності) -- у формі активних дій. Це зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду, переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невстановлення належного лікувально-охоронювального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не повязані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обовязків, а настали внаслідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або в результаті відсутності на даний час науково обґрунтованих методів лікування тієї чи іншої хвороби, відповідальність за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови пацієнта від медичних приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали результатом недостатніх навичок, досвіду і кваліфікації медичного або фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин які не залежали від нього, однак перешкодили йому виконати професійні обовязки у повному обсязі і з належною якістю.

Виходячи з того, як законодавче виглядає зміст діяння, описаного у ч. 1 ст. 140 КК, можна зробити висновок, що невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обовязків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення не за будь-яких умов становитиме злочин. Злочинність вказаних порушень законодавче повязується саме з тим, що такі дії за певних умов тягнуть певні негативні наслідки, означені у рамках ч. 1 ст. 140 КК як «тяжкі наслідки для хворого». Логіко-граматичне тлумачення цієї формули обумовлює правильне, з моєї точки зору, розуміння її змісту саме через певні види розладу здоровя потерпілого, оскільки, по-перше, саме вони у таких випадках знаходяться у прямому послідовному причинному звязку з діянням, виписаним у тексті диспозиції ч. 1 ст. 140 КК, а, по-друге, саме з певними видами ушкодження здоровя потерпшого повязується суспільна небезпечність розглядуваного злочину. Враховуючи наявні у теорії та практиці кримінального права підходи до розуміння змісту тяжких наслідків, а також зіставляючи їх із законодавчою формулою злочину, передбаченого ст. 140 КК, доходимо висновку, що під даними наслідками слід розуміти саме такі види розладу здоровя людини, які потребують тривалого й болісного лікування, або створюють небезпеку для життя, або призводять до важковиліковних чи невиліковних хвороб, або позначаються тяжкими формами калічення людини, або викликають тяжкі негативні реакції з боку потерпілого, спрямовані проти нього самого (тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, самогубство, різні тяжкі захворювання, що характеризуються однією або декількома з вказаних вище ознак, тощо).

Разом з тим у юридичній літературі існує думка про те, що під тяжкими наслідками у рамках злочину, описаного ч. 1 ст. 140 КК, слід розуміти у тому числі й смерть потерпілого Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -- 3-те вид., перероб. та доп. / За ред. МЛ.Мельника, МЛ.Хавронюка. -- К., 2004. С. 303..

Субєкт злочину -- спеціальний. Ним може бути тільки медичний або фармацевтичний працівник. Але згадані особи можуть бути субєктом розглядуваного злочину не лише в силу факту наявності у них професійного статусу медичного або фармацевтичного працівника, а саме внаслідок невиконання чи неналежного виконання ними своїх обовязків, які ними здійснюються чи мають здійснюватися під час виконання професійної діяльності, повязаної з наданням допомоги хворому.

Із субєктивної сторони злочин, передбачений ст. 140 КК, є необережним. Ставлення винного до вчинення або невчинення певних дій, обумовлених медичним чи фармацевтичним статусом у ході виконання професійних обовязків з надання допомоги хворим, може бути як умисним, так і необережним. Втім ставлення винного до наслідків своєї діяльності може бути лише необережним. Умисне ставлення до наслідків під час вчинення дій, описаних у ст. 140 КК, слід кваліфікувати за необхідних для цього підстав як умисне вбивство або як умисне тілесне ушкодження; залежно від того, які саме наслідки реально настали.

Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обовязків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, яке спричинило смерть хворої людини, у кримінально-правовому значенні -- це, по суті, необережне вбивство (або, як зазначено у ст. 119 КК -- вбивство через необережність), скоєне особою, яка відповідно до свого професійного статусу є медичним чи фармацевтичним працівником у ході виконання нею своїх професійних обовязків. Якщо співставити ч. 1 ст. 140 і ч. 1 ст. 119 КК, то вбачається, що вони певним чином співвідносяться між собою. За умов розуміння змісту тяжких наслідків як результату, що проявився у вигляді смерті хворого потерпілого, можна з упевненістю зауважити: згадані норми у цій частині будуть співвідноситися між собою як спеціальна (ч. 1 ст. 140) і загальна (ч. 1 ст. 119). Відповідно до правила, сформульованого наукою кримінального права й судовою практикою, у разі конкуренції загальної та спеціальної норм застосуванню підлягає норма спеціальна, тобто ч. 1 ст. 140 КК. На перший погляд усе нібито слушно, втім постає питання: а чи відповідатиме у цьому разі рівень державної репресії, зафіксований у ч. 1 ст. 140. ступеню суспільної небезпечності даного злочину. Для цього порівняємо санкції частин перших статей 140 і 119 чинного Кодексу. За скоєння діяння, описаного у ч. 1 ст. 140, як максимальне, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років.

Санкція ж ч. 1 ст. 119 є набагато суворішою -- максимальне покарання, законодавче встановлене цим структурним елементом кримінально-правової норми, становить позбавлення волі на строк від трьох до пяти років. У загальній нормі, навіть, мінімальна межа позбавлення волі на 50% є більшою за максимальну межу позбавлення волі, встановленого як вид покарання у ч. 1 ст. 140 КК України. Що стосується максимальної межі покарання у вигляді позбавлення волі, встановленого у ч. 1 ст. 119 КК, то вона у два з половиною рази, або на 250%, є більшою за аналогічну межу відповідного покарання у санкції ч. 1 ст. 140 чинного КК. Звідси -- за звичайне вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119) -- особа неумисно штовхнула іншу, котра впала, і, вдарившись головою об підлогу, померла -- обєм державної репресії законодавче встановлено набагато більший, ніж за, по суті, «кваліфіковане» вбивство через необережність, тобто скоєне медичним або фармацевтичним працівником (особами, які в силу професійного статусу є відповідальними за життя та здоровя хворої людини, що потребує від них допомоги) під час виконання ними своїх професійних обовязків, якщо таке виконання було неналежним або коли воно взагалі не відбулось.

8. Порушення прав пацієнта

Питанню порушення прав пацієнта присвячена ст. 141 чинного Кримінального кодексу України, згідно з якою проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від трьох до пяти років або позбавленням волі на той самий строк

Перш за все, зазначимо, що під лікарськими засобами слід розуміти речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму. До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції) - біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів; готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) - дозовані лікарські засоби у тому вигляді та стані, в якому їх застосовують; допоміжні речовини, необхідні для виготовлення готових лікарських засобів; гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби; лікарські домішки до харчових продуктів.

Клінічні випробування лікарських засобів - це перевірка з метою встановлення або підтвердження їх ефективності та нешкідливості. Відповідно до законодавства клінічні випробування лікарських засобів провадяться тільки за наявності письмової згоди пацієнта - добровольця на участь у проведенні таких випробувань, а якщо таким пацієнтом є неповнолітній чи недієздатний - за наявності письмової згоди його законного представника (щодо особи віком від 15 до 18 років чи визнаної обмежено дієздатною - також і за її згодою).

Під письмовою згодою слід розуміти оформлену відповідним документом, що має підпис пацієнта, згоду, яку він надав добровільно, без будь-якого примусу. При цьому мається на увазі, що пацієнт або його законний представник до надання вказаної згоди отримали повну і правдиву інформацію щодо суті та можливих наслідків випробувань, властивостей лікарського засобу, його очікуваної ефективності, ступеня ризику. До законних представників пацієнта належать його батьки (усиновителі), опікуни піклування.

Оскільки законодавство, яке регулює порядок проведення клінічних випробувань, передбачає обовязок керівника клінічного випробування зупинити таке випробування за бажанням пацієнта або його законного представника, то в разі висловлювання ними такого бажання згоду пацієнта слід вважати анульованою.

Порушення вказаних вимог буде злочинним за умови, якщо в результаті настала смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки (наприклад, ускладнення хвороби, інвалідність тощо).

Субєктивна сторона цього злочину -- щодо самого клінічного випробування -- це умисел, щодо наслідків -- лише необережність.

Субєкт -- медичний або фармацевтичний працівник, який проводив випробування.

Покарання за злочин: за ст. 141 -- обмеження волі на строк від трьох до пяти років або позбавлення волі на той самий строк.

9. Незаконне проведення дослідів над людиною

З обєктивної сторони цей злочин (ст. 142 КК) виражається в незаконному проведенні медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоровя.

У статті 45 Основ законодавства України про охорону здоровя встановлено, що застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається за умови їх наукової обгрунтованості та згоди пацієнта. Забороняється проведення таких експериментів на хворих, увязнених або військовополонених. Практика також забороняє подібні експерименти на психічно хворих, новонароджених, вагітних жінках, на безнадійно хворих.

Питання проведення дослідів над людьми були предметом розгляду міжнародних організацій. Так, в рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи детально розглянуті принципи і порядок таких дослідів. Зокрема, звертається увага на те, що при проведенні медичного досліду інтереси і благополуччя людини, яка зазнала такого дослідження, мають перевагу перед інтересами науки і суспільства. Ризик досліду слід зводити до мінімуму, і його міра не може не відповідати користі, що отримується людиною, або важливості цілей, які переслідуються дослідом. Такий дослід не може проводитися, якщо не надані достатні докази безпеки особи, яка зазнає дослідження Права людини і професійна відповідальність лікаря в документах міжнародних організацій. -- К., 1999..

При порушенні цих вимог проведення експерименту (досліду) над людиною є незаконним. Крім того, потрібна згода пацієнта на проведення досліду. Такий дослід за жодних умов не повинен створювати небезпеку для життя і здоровя людини.

У частині 2 ст. 142 встановлена відповідальність за незаконне проведення досліду над неповнолітніми, щодо двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а також якщо вони спричинили тривалий розлад здоровя потерпілого (наприклад, тяжку хворобу, інвалідність тощо).

Субєктивна сторона цього злочину -- вина умисна, щодо наслідків у вигляді тривалого розладу здоровя -- необережність.

Субєкт злочину -- особа, яка проводить такий дослід. У разі примушування до досліду або обману пацієнта таким субєктом можуть бути також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 142 -- штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 142 -- обмеження волі на строк до пяти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

10. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини

Трансплантація -- це пересадка органів і тканин від однієї людини (донора) іншій людині (реципієнту). Стаття 47 Основ законодавства України про охорону здоровя встановлює, що трансплантація допускається, якщо інші методи підтримки життя, відновлення здоровя не дають бажаних результатів, і заподіяна при цьому шкода донору менша, ніж та, яка загрожує реципієнту. Закон України від 16 липня 1999 р. „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” детально регулює умови і порядок трансплантації.

З обєктивної сторони злочин, передбачений ст. 143, полягає в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів і тканин людини. Таким порушенням, наприклад, є трансплантація без отримання згоди живого донора або його законного представника (якщо йдеться про неповнолітнього) на вилучення органу (наприклад серця, нирки) або згоди близьких родичів померлого на вилучення матеріалів у трупа (наприклад рогівки, суглобів, шкіри тощо). Таким самим порушенням вважається застосування трансплантації, якщо хворого можна лікувати звичайними методами медицини. Так само охоплюються ознаками ст. 143 випадки, якщо донору заподіюється в результаті трансплантації більша шкода, ніж та, що загрожувала реципієнту.

До порушень порядку трансплантації слід відносити також випадки, коли труп передається родичам без необхідного медичного туалету, що приховує сліди трансплантації, тобто в спотвореному вигляді.

Частина 2 ст. 143 встановлює відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації. Йдеться про живого донора, якого примушують до трансплантації (наприклад шляхом погроз відмовити в лікуванні реципієнта) або обманюють (наприклад проводять трансплантацію органу умисно, не повідомляючи донору про це).

У частині 3 ст. 143 встановлена відповідальність за таке примушування або обман щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного.

Частина 4 ст. 143 передбачає відповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини. Якщо примушування або обман, зазначені в ч. 2 ст. 143, або торгівля органами або тканинами, здійснюється за попередньою змовою групою осіб або шляхом участі в транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю, відповідальність настає за ч. 5 ст. 143.

Субєктивна сторона цього злочину -- прямий умисел, часто повязаний з корисливою метою, а при незаконній торгівлі органами або тканинами -- корислива мета обовязкова.

Субєкт злочину -- особа, яка проводить трансплантацію, інші особи, наприклад, які займаються торгівлею органами або тканинами людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 143 -- штраф до пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 143 -- обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 143 -- обмеження волі на строк до пяти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 4 ст. 143 -- обмеження волі на строк до пяти років або позбавлення полі на той самий строк; за ч. 5 ст. 143 -- позбавлення волі на строк від пяти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

11. Насильницьке донорство

Донорство -- це спеціальний вид трансплантації, оскільки кров є особливою тканиною людського організму. Стаття 46 Основ законодавства України про охорону здоровя забороняє взяття донорської крові примусово і від людей, захворювання яких можуть передаватися реципієнту або заподіяти шкоду його здоровю. Закон України від 23 червня 1995 р. „Про донорство крові та її компонентів” визначає донорство як добровільний акт волевиявлення людини, який полягає в даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання з медичною метою (переливання крові, виготовлення лікарських засобів тощо).

З обєктивної сторони злочин, передбачений ст. 144, полягає в насильницькому або шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. Насильство може бути фізичним (наприклад, побої, звязування та ін.) або психічним (загроза побити тощо). Обман -- це будь-які дії, що вводять особу в оману для використання її як донора.

У частині 2 ст. 144 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, а в ч. З -- за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу.

Субєктивна сторона цього злочину -- лише прямий умисел, що поєднаний з метою використати потерпілого як донора; при вилученні крові для продажу -- обовязковий корисливий мотив.

Субєкт злочину -- медичний працівник, який здійснює вилучення крові.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 144 -- позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, з штрафом до пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого; за ч. 2 ст. 144 -- обмеження волі на строк до пяти років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 3 ст. 144 -- позбавлення волі на строк до пяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

12. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоровя забороняє медичним працівникам розголошувати лікарську таємницю, а при використанні даних у науковій і навчальній роботі обовязкова анонімність пацієнта. Заборона розголошення лікарської таємниці необхідна для охорони прав пацієнта, його життя і здоровя.

З обєктивної сторони цей злочин полягає в розголошенні лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у звязку з виконанням професійних чи службових обовязків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки (самогубство, нервовий стрес, іншу тяжку хворобу потерпілого та ін.).

Субєктивна сторона цього злочину -- умисел.

Субєкт злочину -- особа, якій таємниця стала відома в звязку з виконанням професійних (лікар, медсестра, фельдшер) чи службових обовязків (завідуючий відділенням, головний лікар, працівник реєстратури та ін.).

Покарання за злочин: за ст. 145 -- штраф до пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

Загальні висновки

Конституція України відносить право на життя, здоровя, честь і достоїнство, волю й особисту недоторканність до природних і невідчужуваних прав людини і громадянина, що припускає їхню ефективну охорону і захист.

Кримінальне право як система юридичних норм визначає злочинність і караність діянь, вирішує задачу забезпечення дотримання законності в державі й усунення причин, що породжують злочинність. Кримінальне право України ґрунтується на Конституції України і загальновизнаних принципів і нормах міжнародного права.

Виходячи з принципів і задач кримінального законодавства Кримінальний кодекс установлює підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства і держави діяння визнаються злочинами, і установлює види наказана й інша міри кримінально-правового характеру за здійснення злочинів.

Досить широко представлені статті, що передбачають відповідальність за конкретні злочини, учасниками яких чи волею неволею є медичні працівники. Це злочини, повязані з позбавленням життя людини, заподіянням шкоди його здоровю чи обмеження його достоїнства і свободи (заподіяння смерті по необережності; навмисне і необережне заподіяння важкого і середньої ваги шкоди здоровю; примус до вилучення органів чи тканин для трансплантації; ненадання допомоги хворому і залишення його в небезпеці тощо), злочини проти здоровя населення (повязані з наркотичними засобами і психотропними речовинами; порушенням обороту сильнодіючих чи отруйних речовин; порушенням санітарно-епідеміологічних правил); а також злочини, звязані з порушенням посадовими особами прав і законних інтересів громадян.

Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоровя людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування, та кримінальна відповідальність за них визначені в чинному Кримінальному кодексі України в Розділі II „Злочини проти життя та здоровя особи”. До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обовязків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132); незаконне проведення аборту (ст. 134); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професійних обовязків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Відповідальність медичних працівників за порушення прав в області охорони здоровя, що призвело до заподіяння шкоди здоровю громадян чи їхньої смерті внаслідок несумлінного виконання ними своїх обовязків, передбачена Основами законодавства України про охорону здоровя громадян.

Найбільш суворим видом юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність, що настає лише за те дії чи бездіяльність, які визнані кримінальним законодавством як злочинні.

До медичних працівників, що здійснили професійні злочини, можуть застосовуватися різні види покарань -- від штрафу до позбавлення волі. У якості основного чи додаткового покарання медичні працівники можуть бути позбавлені права займатися професійною діяльністю. Каральна властивість цього виду покарання полягає в тому, що позбавляє засудженого його субєктивного права на вільний вибір визначених занять протягом часу, зазначеного у вироку.

Правові питання медичної науки і практики ніколи не виходили з полючи зору правознавців. Однак нинішній час ретельно вимагає максимальної компетенції медичного персоналу в спеціальній юриспруденції. Право стає невідємної частиною їхньої професійної підготовки.

Правові проблеми медицини, що завжди стояли перед наукою, особливо гостро виявили себе в звязку з відновленням правової системи. Питання про відношення медичних працівників до пацієнтів сформований і знаходяться глибоко в морально-світоглядній свідомості

Серед фахівців не умовкають дискусії про те, що пере важніше: совість чи закон. Одні віддають пальму першості совісті, інші -- закону. Ну а були в історії такі особистості, хто взагалі заперечував совість як загальнолюдську цінність. Але ще М. Монтень говорив: „Вирок, що виноситься мною самому собі, набагато суворіше і жорсткіше судового вироку, тому що суддя застосовує до мене ту ж мірку, що і до усім, тоді як тиски моєї совісті міцніше і нещадніше”.

Використана література

Конституція України: Прийнята на пятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25-26, ст.131.

Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 40--41, 42, ст.492 .

Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині. Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, № 41, Ст. 377.

Про донорство крові та її компонентів. Закон України від 23 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України, 1995, № 23, Ст. 163.

Болотіна Н. Медичне право у системі права України // Право України, 1999, № 7, С. 116--121.

Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.

Гладун З.С. Законодательство о здравоохранении: проблемы формирования новой теоретической модели // Государство и право, 1994, № 2.





Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Оцінка фінансового стану підприємства та напрямки його покращення
Реферат Оцінка об`єктів нерухомості
Реферат Оценка современного состояния и перспективы развития ООО Смайл
Реферат Оценка торгового центра
Реферат Оценка производственных мощностей предприятия
Реферат Оценка финансово экономического состояния ОАО ЧТС и разработка мероприятий по его улучшению
Реферат Оценка стоимости предприятия бизнеса
Реферат Оценка транспортных средств
Реферат Оценка деятельности по качеству и конкурентоспособности продукции в ООО Махаон 2
Реферат Оценка состояния и пути улучшения использования основных фондов предприятия
Реферат Оценка конкурентоспособности продукции и фирмы
Реферат Оценка современного состояния и проблем развития АПК Республики Беларусь
Реферат Оцінка результатів маркетингового аналізу міжнародного середовища та можливої реакції компанії на
Реферат Оценка бизнеса при реорганизации предприятия
Реферат Статистическое наблюдение 6