Курсовая работа по предмету "Ботаника"

Узнать цену курсовой по вашей теме


Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби

Курсова робота


На тему:


«Заходи щодо формування стада Української чорно-рябої молочної породи ВРХ»


Вступ


Сільське господарство України функціонує в нових ринкових умовах вже десять років. Цей період характеризується глибокою затяжною кризою економіки держави. Негативні тенденції у розвитку всіх галузей АПК продовжуються і посилюються, вони спричиняють не лише деградацію агропромислового потенціалу, а й подальше падіння рівня продовольчої безпеки і можливу втрату продовольчої незалежності. Непослідовність і некомплексність проведення ринкових реформ, допущені помилкові рішення і дії щодо соціально-економічних перетворень загалом і на селі зокрема призвели до того, що обсяг виробництва сільськогосподарської продукції за вказаний період скоротився більше ніж удвічі, у тому числі продукції тваринництва – на 55,2%, значної руйнації зазнала матеріально-технічна база, фінансовий стан сільськогосподарських підприємств виявився надзвичайно критичним, доходи міського і сільського населення зменшились у середньому більш ніж у 4 рази. Наприкінці 90-х років рівень споживання м'яса, молочних продуктів, яєць, риби, плодів, ягід та винограду став критично небезпечний, тобто був у половинному обсязі від науково обґрунтованих норм. У 1998 році понад 58% населення мали доход на душу нижче за середній, а більше чверті – нижче межі малозабезпеченості. Відповідно третина населення знаходилась нижче межі продовольчої безпеки, а чверть – недоїдала. [7]


Мета цієї роботи: теоретично обґрунтувати заходи щодо формування стада Української чорно-рябої молочної породи ВРХ. А також встановити основні параметри господарства по утриманню дійних корів Української чорно-рябої молочної породи та оптимізувати їх для зведення до мінімуму впливу на навколишнє природне середовище і отримання максимальної рентабельності від стада.


1. Огляд літератури


1.1 Значення великої рогатої худоби та її біологічні особливості


Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Частка його товарної продукції в загальній вартості продукції тваринництва становить понад 63%. Від великої рогатої худоби одержують цінні й незамінні продукти харчування – молоко та яловичину.


Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятливішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчування – вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір тощо. Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостями і користуються підвищеним попитом у населення. В раціоні людини на ці продукти повинно припадати 50% загальної потреби в тваринному білку. За рахунок молочного скотарства у нашій країні виробляють 99% молока і 64% м'яса.


Від скотарства одержують цінну шкіряну сировину, а також побічні продукти забою (кров, кишки, кістки, роги, волос та ін.).


Велику рогату худобу використовують і як тяглову силу. Крім того, вона дає цінне органічне добриво, яке має важливе значення для підвищення родючості ґрунтів. Від однієї корови за рік можна одержати 10 – 12 т гною.


Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять багато клітковини. Наявність у неї чотирикамерного шлунка дає можливість їй перетравлювати клітковину на 55 – 65%, тоді як у свиней і коней цей показник становить 18 – 30%.


Мікрофлора в рубці великої рогатої худоби дає їй змогу використовувати азотисті сполуки небілкової природи. До 25% протешу в раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими сполуками, такими як сечовина, амонійні солі та ін. Бактерії рубця використовують азот зазначених сполук на побудову свого тіла і при відмиранні вони перетравлюються, а їхні білки використовуються організмом тварин. На одиницю корму корови виробляють більше продукції для людини, ніж інші сільськогосподарські тварини.


Молочна худоба перетворює рослинний протеїн у тваринний на 22 – ЗО%, тоді як кури – на 20 – 26, бройлери – 17–26, свині – 12 – 15, м'ясна худоба – на 4 – 8%. Енергію корму в енергію продуктів харчування молочна худоба перетворює на 25% і займає друге місце після курей яєчного напряму продуктивності (26%), а у бройлерів цей показник становить 23%, індиків – 22, свиней – 14 м'ясної худоби – 4%.


Велика рогата худоба відрізняється витривалістю і пристосованістю до різних кліматичних умов, що дає можливість розводити її майже на всіх континентах світу. Вона добре переносить як високу, так і низьку температуру.


За рівнем продуктивності велика рогата худоба значно переважає інших сільськогосподарських тварин. У передових господарствах середньорічні надої від корови становлять 5000 – 7000 кг молока, а рекордистки здатні давати його 25000 – 27000 кг і більше за лактацію. В умовах інтенсивного вирощування і відгодівлі середньодобові прирости молодняку становлять 1200–1500 г. і більше.


На виробництво 1 кг молока високопродуктивні корови витрачають 0,7 – 0,9 к. од. Влітку велика рогата худоба значною мірою може забезпечувати потребу організму в поживних речовинах за рахунок зеленого корму, а взимку основою її раціонів є грубі та соковиті корми. Пасовищний корм – найдешевший і сприятливо впливає на здоров'я та продуктивність тварин. За літній період господарства одержують 50% і більше загальної кількості молока. У великої рогатої худоби порівняно тривалий період життя (35 – 40 років), тому її використовують довше, ніж інші види сільськогосподарських тварин.


1.2 Характеристика Української чорно-рябої молочної породи ВРХ


Створена схрещуванням чорно-рябої худоби вітчизняної селекції з голштинською. Як порода затверджена наказом Мінсільгосппроду України від 26 квітня 1996.р. №127 «Про виведення української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби».


Організації-оригінатори: Інститут-розведення і генетики тварин УААН, Інститут тваринництва УААН, Інститут землеробства і тваринництва Західного регіону УААН, Інститут сільського господарства Полісся УААН, Вінницьке НВО «Еліта».


Автори породи: М.Я. Єфіменко, В.М. Макаров, М.С. Пелехатий, П.І. Хмара, М.В. Зубець, В.П. Буркат, В.Ю. Недава, В.І. Антоненко, С.С. Коваль, Ю.М. Карасик, Р.І. Баранчук, 3.Ф. Давиденко, Я.Н. Данилків, Б.Є. Подоба, Л.А. Дунець, Ю.П. Стрикало, М.Л. Бащенко, Ф.Ф. Ейснер, П.Ф. Волоха, І.Є. Пухліков, В.Г. Шустик, О.П. Циба.


Тварин чорно-рябої молочної породи розводять у всіх областях України. Загальний масив породи становить 2565 тис. голів, у т. ч. 1800 тис. корів і 960 бугаїв-плідників.


Жива маса дорослих корів – 600–650 кг, бугаїв – 850 – 1100 кг. Телиці при добрій годівлі досягають живої маси у 12 місяців 290–300 кг, у 18 – 400–420 кг, бугайці – відповідно 380–400 і 500–520 кг, маючи при цьому задовільні м'ясні якості.


Молочна продуктивність у кращих племінних стадах становить 6000–8000 кг молока жирністю 3,6–3,8%. Корови-рекордистки: Регата 7216 (3–13755–3,30), Крапка 108 (2–12227–4,08–499), Билина 1021 (2–10669–3,50), Рубрика 3425 (4–10543–4,29). Від корови Песизи 1514 за 11 лактацій одержано 80935 кг молока, Мензурки 229 КЧП-І54І за 10 лактацій – 75954 кг з вмістом жиру 3,64%, або 2765 кг молочного жиру.


Як показали результати численних досліджень, бугайці нової породи в оптимальних умовах вирощування за інтенсивністю приросту живої маси, виходом туші переважають ровесників вихідної материнської породи. Добові прирости до 18-місячного віку становлять 900–1000 і більше грамів. Витрати корму на 1 кг молока в базових племінних господарствах становлять 0,9–1,1 кг к. од., на 1 кг приросту живої маси молодняку – 6,5–7,2 к. од.


Екстер'єрні особливості. Тип будови тіла тварин чорно-рябої породи здебільшого молочний. Вони істотно переважають ровесниць вихідної материнської породи як за живою масою, так і за промірами. У них більша висота в холці, коса довжина тулуба, глибина й обхват грудей, дещо «підсушений», міцний кістяк.


Порода в цілому та її внутріпородні формування достатньо консолідовані за типом, рівнем продуктивності, технологічністю вимені. Ці ознаки успадковуються при розведенні тварин «в собі».


Відтворювальна здатність. За цим показником тварини чорно-рябої молочної породи не поступаються вихідним породам. Вік першого отелення корів коливається від 803 до 870 днів. Сервіс-період становить 85–100 днів. Його коливання зумовлені факторами навколишнього середовища, технологічними умовами утримання та годівлі.


Бугаї-плідники породи за об'ємом еякуляту, концентрацією сперми, активністю і запліднюючою здатністю не відрізняються від аналогів вихідних порід.


Генеалогічна структура породи включає три внутріпородні типи (центрально-східний, західний, поліський), три заводські типи (київський, подільський, харківський), шість ліній: Монтфреча 91779 КЧП-540, Суддина 1688624 КЧП-749, Астронавта 1696984 КЧП-735, Ельбруса 897 КГФ-10, Борда 33811246, Алема 5113607 і 55 високопродуктивних родин.


Найбільш високопродуктивні та типові для породи стада створені в племзаводах «Плосківський», «Бортничі», «Терезине», «Дзвінкове», «Чайка», «Олександрівка» Київської, «Велика Бурімка», «Маяк», «Україна» Черкаської, «Пасічна» Хмельницької, «Зоря» Рівненської, «Україна», «Кутузівка» Харківської, «Радехівський», «Оброшине» Львівської областей, дослідних господарствах Вінницького НВО «Еліта» та Інституту сільського господарства Полісся УААН.


Особливості генетичної структури за групами крові. Новій породі притаманна висока частота антигенів А, С, Е, F, L, Н' (більше 50%), низька (менше 10%) частота факторів R1
M, U', Н». За антигенами А, С, X1
, U' порода схожа з голштинською, за факторами Е, Х2
, V, L наближається до голландської породи. Оригінальними для неї є такі фактори, як R2
(частота його 44% проти 14,2 у голштинів, і – 12,2% у голландської породи), W (нижче, ніж у голштинської і голландської порід). Найбільш специфічними є фактори U і Н».


Резистентність. За даними дослідників, чорно-ряба молочна порода за резистентністю її тварин не поступається вихідним та іншим породам відповідного ареалу.


Перспективи розведення породи – використання тварин чорно-рябої породи, її структурних формувань в усіх зонах України, де створені нормальні умови годівлі й утримання для прояву їх генетичного потенціалу. Переважно рекомендуються зони Лісостепу і Полісся. [9]


1.3 Виведення Української чорно-рябої молочної породи ВРХ


За останні 35–40 років процес породоутворення розвивався найбільш інтенсивно і в широких масштабах. З одного боку, це пов'язано з розробкою нових, інтенсивних технологій, до яких традиційні породи виявились непридатними, з іншого – з розробкою методу штучного осіменіння тварин та можливістю тривалого зберігання сперми плідників.


Якщо 1955–1975 pp. відбувався процес заміни однієї породи іншою, то в наступному двадцятиріччі домінувало створення нових порід шляхом відтворного схрещування так званих комбінованих з бугаями спеціалізованих порід світової селекції.


Саме таким шляхом була створена нова порода чорно-рябої молочної худоби. Фактично до кінця 70-х років повністю завершилось поглинальне схрещування білоголової української породи, а також значною мірою симентальської, з бугаями чорно-рябої породи переважно голландської селекції. Цей процес супроводжувався деяким підвищенням молочності, вмісту жиру в молоці та покращанням технологічності вим'я у помісей. Проте істотних змін щодо основних селекційних ознак не відбулось.


Наприкінці 70-х років було висунуто концепцію й розроблено програму створення молочного типу чорно-рябої худоби. При цьому поліпшуючою визначено голштинську породу, яка вигідно відрізнялась від чорно-рябої високими надоями, великими розмірами, молочним типом будови тіла, добре розвиненим, «машинним» вим'ям, міцним кістяком. Передбачалось створити проміжним між вихідними породами тип худоби, що синтезує високий надій, технологічність голштинської, жирномолочність та задовільні м'ясні якості голландизованої чорно-рябої худоби.


Внаслідок схрещування вітчизняної чорно-рябої білоголової української, симентальської порід з голштинськими бугаями сформовано три внутріпородні типи нової породи, які відрізняються материнською основою, часткою спадковості поліпшуючої породи і залежно від цього – різним проявом селекційних ознак: центрально-східний, західний та поліський.


Найбільш крупний і високопродуктивний масив становить центрально-східний внутріпородний тип, створений на основі симентальської та голландської худоби з використанням, насамперед, чистопородних бугаїв-плідників голштинської породи. Частка спадковості поліпшуючої породи в цьому типі знаходиться в межах 5/8–7/8.


Тваринам цього типу притаманна міцна, щільна конституція, гармонійність будови тіла, чорно-ряба масть з перевагою чорних або білих плям. Вим'я ванноподібної чи чашоподібної форми, з великим запасом, щільно прикріплене і пропорційно розвинене. Голова чітко окреслена, продовгувата, часто з білою проточиною. Шия довга, з тонкою складчастою шкірою. Лопатки косо і щільно прилягають до тулуба, холка гостра, спина рівна і пряма, іноді з випинаючими остистими відростками, що не є вадою, поперек широкий і рівний, зад широкий, довгий, з незначним нахилом від маклоків до сідничних горбів, добре омускулений. Кінцівки міцні, скакальні суглоби добре розвинені. Характерним є добре розвинена середня частина тулуба виражений молочний трикутник. Ребра широко і косо поставлені, груди глибокі, середньої ширини.


Молочна продуктивність у кращих племінних стадах становить 6000–8000 кг молока жирністю 3,6–3,8%. У породі є чимало тварин з надоєм 10000 кг молока. Жива маса дорослих корів – 600–650 кг, бугаїв – 850–1100 кг. Телиці при добрій годівлі досягають живої маси у 12 міс. 290–300 кг, у 18 – 400–420, бугайці – відповідно 380–400 і 500–520 кг, мають при цьому задовільні м'ясні якості. Центрально-східний тип за чисельністю становить 65–70% поголів'я породи.


Дещо дрібніша чорно-ряба худоба західного регіону, в основі якої – представники європейської селекції: голландська, німецька, дещо в обмеженій кровності голштинська худоба. За будовою тіла тварини західного внутріпородного типу наближаються до центрально-східного, поступаючись йому за продуктивністю на 10–15%.


На Поліссі сформовано тип худоби, який є похідним від білоголової української, голландської порід. У неї частка спадковості голштинів невелика, тому їй притаманний некрупний, в основному комбінований тип тілобудови.


У складі породи та її внутріпородних типів представляються до апробації структурні формування: київський, харківський і подільський заводські типи, лінії бугаїв Монтфреча 91779 КЧП-540, Суддина 1696624 КЧП-749, Астронавта. 1696981 КЧП-735, Ельбруса 897 КГФ-10, Борда 33811246, Алема 5113607.


У нових лініях є достатня кількість продовжувачів для широкого розповсюдження. Так, в лінії Астронавта 56 оцінених бугаїв, в т.ч. 22 поліпшувачі, Монтфреча – 57 і 29, Суддина – ЗО і 17, Ельбруса – 43 і 13. Загальна кількість лінійних оцінюваних бугаїв – 286. В племінних стадах виведено десятки високопродуктивних родин та окремих тварин.


Загальний масив чорно-рябої молочної породи становить 2565 тис. голів, в т.ч. 1800 тис. корів і 950 бугаїв-плідників, за чисельністю порода вийшла на І місце в Україні.


У 24 базових племінних господарствах на 1.01.1994 р. було 40750 маток, в т.ч. 16305 корів.


Українська чорно-ряба порода та її структурні формування створена у господарствах Київської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Львівської, Рівненської, Житомирської, Волинської, Чернівецької областей.


Яка перспектива подальшої селекції чорно-рябої худоби в Україні? Без сумніву, перевага буде за спеціалізованим молочним типом, в який трансформуються вказані внутріпородні типи внаслідок використання плідників голштинської породи. Проте це перспектива. Форсувати даний процес, як показують результати досліджень абсолютної більшості науковців, недоцільно.


Створення окремих стад і навіть масивів чистопородної голштинської худоби можливе в тих умовах годівлі й утримання, які гарантують вже сьогодні або в найближчі 3–5 років одержання надоїв молока від корови 5–6 тис. кг і більше. Завдання науковців – визначити ці господарства і зони.


В умовах сьогодення основою селекції чорно-рябої худоби повинна бути не кровність за голштинською породою, що не є само метою, а, за тезою відомого вченого-селекціонера Ф.Ф. Ейснера, добір на підставі оцінки за власною продуктивністю, типом та якістю потомків тих тварин, які у конкретних умовах оплачують корми найбільшим виходом продукції за тривалого збереження високої плодючості й здоров'я. [10]


2. Матеріал і методика виконання курсової роботи


Завдання та методику виконання даної курсової роботи отримано на кафедрі «Екотрофології» Білоцерківського ДАУ.


Матеріали для виконання курсової роботи отримані в читальному заліБілоцерківського ДАУ.


При виконанні курсової роботи використовувались наступні формули:


- розрахунок річних норм кормів:



Крік
– річна норма кормів;


Кд
– добова потреба в кормах;


N – к-ть днів згодовування.


- розрахунок посівних площ:



S – площі посівів;


Крік – річна норма кормів;


У – урожайність культури по даному виду корму.


3. Розрахункова та аналітична частина


3.1 Годівля тварин


Синтез молока – фізіологічний процес пов'язаний з значною інтенсивністю обміну речовин і обумовлюється напруженою роботою всього організму корів. Досить сказати, що для утворення тільки 1 л молока необхідно, щоб через вим'я корови пройшло 400–500 л крові. При добовому надої 25 кг молока через молочну залозу повинно пройти близько 10–12,5 т крові. Тому в період лактації значно зростає навантаження на серцево-судинну і нервову системи, органи травлення і дихання. А якщо врахувати й те що у корови за лактацію (при надої 4000–6000 кг молока) з молоком виділяється 10056–15084 МДж енергії, 144–220 кг білка, 150–300 жиру, 200–300 цукру, 6–9 кальцію, 4,5–7 кг фосфору, то можна уявити розмір енергетичних та інших затрат організму. Раціональне поповнення їх є основою високої продуктивності, повного використання генетичного потенціалу корів і, нарешті, високої економічної ефективності виробництва молока. Тут, як і в інших галузях тваринництва, виявляється загальна закономірність: інтенсифікація годівлі (підвищення рівня живлення і концентрації енергії у раціоні) супроводжується зростанням ефективності використання обмінної енергії на синтез молока. Наочно це проявляється підвищенням надою та зменшенням витрат кормів з розрахунку на одиницю продукції. Так, збільшення витрат кормів на одну корову за рік від 3500 до 5100 корм, од., зокрема комбікорму від 250 до 450 г. на 1 кг молока, сприяє підвищенню молочної продуктивності від 3000 до 5500 кг і зменшенню витрат кормів на 1 кг молока від 1,16 до 0,93 корм. од.


Інтенсифікація годівлі молочної худоби – це не тільки підвищення рівня і концентрації доступної енергії у раціоні, а й утворення за рахунок відповідного балансування раціонів, найсприятливішого співвідношення енергії, поживних і біологічно активних речовин, що забезпечують максимальну оплату корму продукцією, збереження здоров'я і відтворної функції протягом усього періоду виробничого використання.


В міру нагромадження експериментальних і виробничих даних, що характеризують потребу тварин в енергії та поживних речовинах удосконалюються диференціація й деталізація норм годівлі. Значно збільшилась кількість показників за якими балансують кормові раціони, внаслідок чого набагато підвищується ефективність годівлі тварин. [1]


Правильна оцінка якості, контроль за заготівлею й зберіганням кормів – важливі заходи у профілактиці захворювань і підвищенні продуктивності тварин, особливо в умовах промислової технології виробництва. Тому контроль за доброякісністю кормів і правильним їх використанням повинен бути у центрі зору зооветеринарних працівників.


При заготівлі основну увагу звертають на своєчасність збирання сіна та соломи в найстисліші строки. Для одержання сіна й трав'яного борошна бобові рослини скошують у фазі бутонізації та на початку цвітіння, а злакових – при виході їх у трубку і на початку колосіння. Тривалість заготівлі не повинна перевищувати 10–12 днів.


При польовому сушінні під дією сонячних променів, опадів і ферментаційних процесів у скошеній траві втрачається від 30 до 50% найцінніших поживних речовин (органо-мінеральних комплексів) і до 90% каротину. Запобігти зменшенню втрат можна впровадженням сучасних технологій заготівлі, коли зелену масу в покосах лише прив'ялюють до вологості 35–45%, а потім досушують у скиртах або сховищах до вологості 15–18% за допомогою активного вентилювання. Ефективним є приготування трав'яного борошна, гранулювання та брикетування грубих кормів у різних сумішах. Виготовлені повнораціонні гранули і брикети в 1 кг містять 0,7–0,8 корм, од., 80–95 г. перетравного протеїну й до 30 мг каротину, у них високий рівень перетравної та обмінної енергії.


Для одержання високопоживного, багатого на протеїн і вітаміни сінажу й силосу краще використовувати багаторічні трави у фазі бутонізації (бобові) та колосіння (злакові). Основними умовами при силосуванні є швидка і надійна ізоляція рослинної маси від проникнення повітря, а також оптимальна її вологість (для сінажу 45–55, для силосу – до 70%). Строк заповнення сировиною траншей або башт повинен бути обмеженим і тривати не більше чотирьох діб. Останнім часом із метою повнішого збереження поживних речовин у сировині та кращого консервування рослин, які важко силосуються й містять мало вуглеводів (люцерна, конюшина, еспарцет та ін.) широко застосовують хімічні препарати: органічні кислоти – мурашина, пропіонова, бензойна, сульфанілова, сорбінова; сухі сірковмісні сполуки – натрію піросульфіт і бісульфат. У кукурудзяний силос для збагачення його протеїном додають синтетичні азотовмісні сполуки (карбамід).


Коренебульбоплоди зберігають у сховищах, де температуру підтримують в межах 0–3°С, а відносну вологість повітря – 80–90%. Сховища повинні бути обладнані вентиляцією. Їх заповнюють лише сухими і здоровими коренебульбоплодами. Фуражі, зерно, борошнисті й комбіновані корми та макухи зберігають при низькій температурі у чистих і сухих, добре вентильованих приміщеннях.


Грубі корми (сіно, солома) зберігають у спеціальних сховищах у тюках або розсипом у скиртах і стогах, вкритих поліетиленовою плівкою. При цьому звертають увагу на ретельність укладання і вивершення скирт і стогів, розміщення їх на незатоплюваних місцях. Усі види кормів краще зберігати у спеціально відведених на фермі (комплексі) місцях – на кормових дворах, які повинні бути обгородженими й розміщеними вище за рельєфом виробничого сектора, з навітряного боку, мати контрольовані в'їзд і виїзд. Для доставки кормів на ферму виділяють спеціальний транспорт, який не використовують для інших цілей (транспортування гною, трупів тощо).


Санітарно-гігієнічну оцінку якості різних видів кормів здійснюють за допомогою органолептичних і лабораторних методів. Органолептичними методами безпосередньо на місці визначають запах, колір, смак, консистенцію, структуру, однорідність та інші показники корму. При лабораторній оцінці будь-якого корму встановлюють вологість, вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, а в силосі, крім того, загальну кислотність і наявність вільних кислот – молочної, оцтової та масляної. Одночасно корми досліджують на наявність отруйних рослин, механічних і хімічних домішок та шкідників.


Колір кормів рекомендується визначати на білому папері при нормальному освітленні. Для швидкого і точнішого встановлення запаху використовують гарячу (60°С) воду. Для цього невелику пробу корму вміщують у склянку, заливають водою, закривають скельцем і через 2–3 хв. визначають запах.


Доброякісні сіно й солома мають приємний і властивий для них аромат, а зіпсовані – затхлий, гнильний запах; при наявності гризунів – специфічний «мишачий». Проба сіна доброї якості зеленого кольору різних відтінків, що залежить від умов зростання трав, заготівлі та зберігання його, а солома, крім властивого кожній культурі кольору, має також особливий блиск. Грубі корми при несвоєчасній заготівлі (під дощем) уражуються грибами, втрачають відповідний колір і блиск, а при самозігріванні в копицях корми набувають темного відтінку. В доброякісних кормах має бути збережена структура рослин, з яких вони заготовлені. Корми псуються у разі підвищеної вологості їх. Сіно й солому вважають сухими при вологості 15% (при скручуванні джгута вони дають своєрідний тріск), вологими-17–20%, а якщо вологість перевищує 20%-сирими (при скручуванні виділяється волога).


Здійснюючи органолептичну оцінку грубих кормів і зерна, звертають увагу на наявність сажки, ріжків та інших грибів, паразитів і отруйних рослин. Якщо в сіні понад 1% отруйних рослин, то його згодовувати не дозволяється. За такими ж органолептичними показниками визначають якість силосу й сінажу. Колір доброякісного силосу й сінажу нагадує колір рослин, з яких вони приготовлені, з легким бурим відтінком, а запах – слабокислий, приємний, ароматний. Значні відхилення щодо запаху й кольору свідчать про зіпсованість цих кормів. У силосі та сінажі доброї якості часточки рослин зберігають свою структуру, вони не мазкі й не ослизлі.


Оцінку силосу здебільшого проводять за А.М. Міхіним або О.О. Зубриліним. Останнім часом лабораторією мікології та санітарії кормів ВНДІВСГіЕ запропоновано нові методи оцінки силосу й сінажу (Спесівцева Н.А., Хмелевський Л.М.). Силос відмінної якості жовтувато-зеленого з оливковим відтінком кольору, ароматний, помірно кислий, із фруктовим запахом. Структура корму добре збережена: часточки стебел, листя й суцвіття чітко відрізняються одне від одного; рН – 3,9–4,2; молочної кислоти 65–75, оцтової менше як 25–35%, масляна відсутня. Сінаж доброї якості має бути сипким, з ароматним фруктовим запахом; зеленого, світло-коричневого або солом'яно-жовтого кольору (залежно від рослинної сировини) з вологістю 45–55% (для бобових до 60%); молочної кислоти 75–85%, оцтової 15–25 і масляної 0–0,2%; рН 4,7–5,6. Силос і сінаж поганої якості згодовувати не рекомендується, оскільки цим можна спричинити тяжкі розлади обміну речовин, а у вагітних тварин – аборти.


Доброякісне зерно будь-якої культури також має свій специфічний колір, інколи – й блиск. Зміна кольору зерна (потемніння, поява темних плямок різних відтінків тощо) свідчить про ураження його грибами, мікроорганізмами, шкідниками. Запах визначають як цілого, так і меленого зерна. Щоб посилити відчуття запаху, як уже зазначалося, невелику кількість корму заливають гарячою водою (60–70°С) і, накривши склянку накривним склом, залишають на 2–3 хв., потім воду зливають і визначають запах корму. Інколи трохи корму просто насипають на долоню й зігрівають диханням. Якщо зерно або борошнисті корми набувають стійкого затхлого, гнильного або плісеневого запаху, то їх вважають недоброякісними. Смак доброякісного зерна молочно-солодкуватий, його визначають розжовуванням. Фуражне зерно і комбікорми швидко псуються при високій вологості. Тому вона не повинна перевищувати 12–15%. Зовсім неприпустима наявність у них металевих домішок і скла.


Для повнішої якісної характеристики органолептичну оцінку доповнюють лабораторними дослідженнями хімічного складу кормів Це потрібно для балансування біологічно повноцінних кормових раціонів. При лабораторній оцінці будь-якого корму дослідження проводять за загальноприйнятою схемою аналізу, тобто визначають вміст вологи, сирої клітковини, цукру, крохмалю, сирого жиру й золи, безазотистих екстрактивних речовин, кальцію, фосфору й каротину; у силосі, крім того, – загальну кислотність і наявність вільних кислот – молочної, оцтової та масляної.


Корми, які використовують у свинарстві й птахівництві, досліджують на вміст незамінних амінокислот та вітамінів. У зонах, де спостерігається нестача мікроелементів у ґрунті, визначають вміст кобальту, цинку, йоду, міді, заліза та ін. З великої кількості показників хімічного складу кормів деякі тісно взаємопов'язані й можуть характеризувати якість кормів у цілому. До таких належать рівень протеїну і каротину в сіні й трав'яному борошні, кількість і співвідношення органічних кислот у силосі та сінажі, наявність каротину й клітковини в комбінованому силосі тощо. У деяких кормах містяться отруйні речовини: у картоплі – соланін, макусі та шротах – госипол, у буряках – нітрати. Здебільшого вони з'являються при незадовільних умовах зберігання і приготування кормів.


Останнім часом у промисловому тваринництві широко застосовують механізовану підготовку кормів до згодовування із використанням різних хімічних кормових добавок. Це потребує постійного контролю за правильністю обробки кормів, приготування кормових сумішей, які б відповідали нормованій і повноцінній годівлі сільськогосподарських тварин.


На молочних фермах промислового типу широко застосовують годівлю корів кормосумішами. Основні вимоги до кормосуміші полягають у тому, щоб вона була технологічною і однорідною, грубі корми і силос повинні бути подрібненими до довжини січки 1–4 см з розщепленням уздовж волокон. Проте слід пам'ятати, що змішувати можна лише високоякісні корми. Згодовування сумішей, до складу яких входять доброякісні і зіпсовані корми, призводить до втрати ефективної дії всієї суміші. Кормові суміші на основі силосу і сінажу не можна зберігати більше 9–12 год. Приготування кормосумішей запобігає втратам кормів до 10% і полегшує механізацію їх роздавання сучасними серійними кормороздавачами. Згодовування тваринам кормосумішей у більшості випадків виправдовується з фізіологічної точки зору. Надходження повноцінних сумішей до шлунково-кишкового тракту сприяє кращому травленню, тому що різні види кормів взаємно доповнюють поживність і стимулюють процеси мікробної ферментації в передшлунках. Доцільно готувати базові повнораціонні кормосуміші для корів за періодами лактації. Такі кормосуміші за складом не повинні бути однаковими для всіх корів ферми. Слід готувати три види базових кормосумішей – для корів від 20 до 100 днів лактації; для дійних корів після 100 днів лактації; для корів у запуску, сухостійних та корів у родильному відділенні.


Механізоване приготування вологих кормосумішей для молочної худоби потребує виконання таких операцій: навантаження і транспортування до кормоцеху грубих кормів, коренеплодів, жому, силосу і концкормів; подрібнення грубих кормів; миття і, при необхідності, подрібнення коренеплодів; додаткове подрібнення силосу і сінажу (при необхідності); теплова або вологотеплова обробка кормів (не завжди); приготування поживних розчинів; нагромадження і дозоване подавання компонентів на лінію змішування кормів і видавання готової суміші у кормороздавачі. Для навантаження кормів використовують існуючі навантажувачі: для коренеплодів і жому – типу ПШ – 0,4 та ПЗ – 0,8, силосу і сінажу – типу ПСК-5 та ПСС – 5,5, соломи – фуражиром ФН – 1,2. Коренеплоди подрібнюють на машинах ИК.М-5 та ИК.С-5М з попереднім миттям. Подрібнення грубих кормів (соломи, сінажу, кукурудзяних стебел) здійснюють на високопродуктивних машинах ИРТ-165, ИРМ-15 та ИГК-ЗОБ. Повнораціонні однорідні кормосуміші готують в кормоприготувальних цехах. Із усіх існуючих кормоцехів для молочної худоби можна виділити такі: кормоцехи із змішувачами безперервної дії КУК-5 та КОРК-15. [1]


Розрахунки потреби в кормах доцільним вважаю проводити на основі орієнтовних (літнього і зимового) раціонів, для середньо продуктивних (середньодобовий надій молока від корови 15–18 кг) дійних корів з живою масою 500–560 кг.


Орієнтовний літній раціон для дійних корів живою масою 500–560 кг






















































Корм
Середньодобовий надій молока від корови, кг
15–18 22–25
Зелена маса злаково-бобових трав, кг
50–55 60
Комбікорм, кг 2,5–3 3,5
Динатрійфосфат, г 55 60
Сіль кухонна з додаванням мікроелементів, г 85 100
Вміст у раціоні:
– кормових одиниць 13,5 16,0
– перетравного протеїну, г 1530 1800
– кальцію, г 133 160
– фосфору, г 81 94
– каротину, мг 2500 3000
Цукрово-протеїнове співвідношення 0,9:1 0,8:1
Вміст клітковини у сухій речовині, % 20,4 20,1

Орієнтовний зимовий раціон для дійних корів живою масою 500–560 кг












































Корм
Середньодобовий надій молока від корови, кг
15–18 22–25
Сіно бобово-злакове, кг 4 5
Солома, кг 2 1
Силос кукурудзяний, кг 16 18
Буряк кормовий, кг 16 16
Жом кислий, кг 8 10
Морква, кг 2 3
Комбікорми, кг 3,5 5,6
Сіль кухонна з додаванням мікроелементів, г 90 107
Монокальційфосфат, г 85 100


По першому раціону годівлю проводять близько 110 днів, по зимовому – 255 днів.


Річну потребу в кормах розраховуємо як добуток від множення добової потреби на кількість днів використання корму:


, (кг)


Крік
зел. Маса = 53 * 110 = 5830


Крік
комбікорм = 2,5 * 110 + 3 * 255 = 1035


Крік
динатрійфософ. = 0,055 * 110 = 6,05


Крік
сіль = 0,085 * 110 + 0,090 * 255 = 32,3


Крік
сіно = 4 * 255 = 1020


Крік
солома = 2 * 255 = 510


Крік
силос = 16 * 255 = 4080


Крік
буряк = 16 * 255 = 4080


Крік
жом = 8 * 255 = 2040


Крік
морква = 2 * 255 = 510


Крік
монокальційфосф. = 0,085 * 255 = 21,7


Розраховані дані щодо потреби в кормах занесемо до таблиці


















































Корм Кг/рік Ц/рік
Зелена маса злаково-бобових трав, кг
5830 58,3
Комбікорм, кг 1035 10,35
Динатрійфосфат, кг 6,05 0,06
Сіль кухонна з додаванням мікроелементів, кг 32,3 0, 32
Сіно бобово-злакове, кг 1020 10,2
Солома, кг 510 5,1
Силос кукурудзяний, кг 4080 40,8
Буряк кормовий, кг 4080 40,8
Жом кислий, кг 2040 20,4
Морква, кг 510 0,51
Монокальційфосфат, кг 21,7 0,21


Площі посівів знаходимо як частку від ділення кількості корму на середню урожайність відповідної культури на корм:



Отримані дані зведені в таблицю






























Культура (корм) Урожайність Площа посіву на 1 голову
Зелена маса злаково-бобових трав, га
420 0,14
Сіно бобово-злакове, га 90 0,11
Силос кукурудзяний, га 460 0,09
Буряк кормовий, га 700 0,06
Морква, га 320 0,01
Всього, га - 0,41

Для утримання і інтенсивного використання дійних корів при формуванні середньо продуктивного стада Української чорно-рябої молочної породи ВРХ потрібно при плануванні посівних площ орієнтуватись на
0,41 га. на 1 голову, або – 41 га на стадо із 100 дійних корів.


3.2 Мікрокліматичні вимоги до приміщень для утримання тварин


























































































Приміщення t, ºC

Вологість,


%


Шв. руху повітря, м/с

СО2,


%


NH3
H2
S
Мікр. забр.

К-ть


пилу


Освітлення в люксах
ВРХ пологове відділення 15 70 0,3–0,5 0,15–0,2 10 5 50–70 0,5–3 100–150
Боксове, молодняк 8–10 70 0,5–1 0,25 20 10 70–120 1–2 30–75
Безприв’язне на підстилці 5–8 70 0,3–0,5 0,25 20 10 70–120 1–4 30–75

Телята до 20


днів


17–20 70 0,1–0,5 0,15–0,2 10 5 20–40 2–4 100–150

Телята 20–60


днів


17–15 70 0,1–0,5 0,15–0,2 10 5 20–40 2–4 100–150

Телята 60–120


днів


12–15 70–75 0,1–0,2 0,25 15 10 40–50 1–3 20–50
4–12 місяців 10–12 70–75 0,3–1,2 0,25 20 10 70–120 1–3 20–50

3.3 Видалення, зберігання та утилізація гною


Спосіб видалення гною на молочних фермах має забезпечувати постійну чистоту приміщень і території, яка легко підтримується, бути зручним та економічним в експлуатації, виключати занесення збудників заразних захворювань з однієї секції в іншу, забезпечувати охорону навколишнього середовища.


За добу корова виділяє близько 25–30 кг екскрементів і до 20 кг сечі. Кількість одержуваного гною та його фізико-хімічні властивості більшою мірою залежать від кількості підстилки або води, які додаються. На фермах можуть застосовувати різні способи і засоби механізації прибирання, видалення й транспортування гною. Це залежить, головним чином, від прийнятого способу утримання тварин, виробничої зони ферми, якості та кількості гною. У різних виробничих зонах ферми одержують гній із різними фізико-хімічними властивостями. В зоні відпочинку при безприв'язному утриманні корів на глибокій солом'яній підстилці утворюється твердий гній, у боксах при використанні соломи або тирси – напіврідкий. Такий гній одержують у корівниках з прив’язним утриманням корів, а також на вигульно-кормових майданчиках, на переддоїльиих майданчиках, скотопрогінних дорогах. На переддоїльних майданчиках у разі застосування гідрозмиву утворюється рідкий гній. Кількість гною, що нагромаджується за добу в різних виробничих зонах, залежить від пори року та тривалості перебування тварин у зоні. Так, у місцях відпочинку корів (взимку в корівниках, а влітку – на вигульних майданчиках) нагромаджується 80 -85%, на переддоїльних майданчиках, скотопрогонних дорогах – 15 -20% від добової кількості гною. Це доводиться враховувати при складанні технологічних карт та організації операції по видаленню гною.


В умовах прив'язного утримання корів для видалення гною з приміщень застосовують стаціонарні та мобільні засоби механізації. Як стаціонарні засоби в основному використовують скребкові транспортери типу ТСН-2,0Б таТСН-160, а також скребкову установку УН-3 зі зворотно-поступальним рухом. Для забезпечення надійнішої роботи транспортерів їх не можна перевантажувати гноєм. Вмикають їх тоді, коли оператор прибирає гній зі стійл у гнойовий канал. Цим запобігається перевантаження транспортерів, забезпечується підтримання в чистоті тварин і нормального мікроклімату в приміщенні. Для підземного транспортування гною від тваринницьких приміщень до гноєсховища використовують установку УТН-10. Вона циклічної діє, досить надійна й ефективна в експлуатації, здатна транспортувати до 10 т гною за 1 год. на відстань до 100 м. При цьому гній може містити подрібнену підстилку, мати вологість не менше 78%. При використанні УТН-10 зникає необхідність в похилій частині транспортерів ТСН – 2,015 та ТСН-160, поліпшується санітарний стан ферми. У корівниках із прив'язним утриманням тварин видалення гною з проходів між стійлами може здійснюватися колісними тракторами, обладнаними навісними бульдозерними лопатами типу БН-1 та БСН – 1,5.


При безприв'язному утриманні худоби в приміщеннях з глибокою довгонезмінюваною солом'яною підстилкою утворюється гній відмінної якості. Його видаляють з корівника раз на рік, у червні – липні. У корівнику знімають металічні загородження між секціями і прибирають гній гусеничним трактором-бульдозером вздовж приміщення до торцевих дверей. Потім за допомогою естакади, побудованої в торці корівника, гній цим же бульдозером зіштовхують у транспортні засоби. Продуктивність бульдозера при видаленні та навантаженні гною становить до 25 т/год.


Способи видалення гною з приміщень із боксами. Якість гною та спосіб його видалення в цих приміщеннях залежать від конструкції підлоги між рядами боксів. Підлога може бути рівною бетонною або щілинною. Для молочних ферм і комплексів застосування щілинної підлоги, через яку провалюється гній, потрапляючи в канали для його подальшого гідровидалення, небажане. При використанні щілинних підлог не можна застосовувати підстилку, що погіршує гігієнічні умови й зручності для тварин. У результаті застосування води утворюються великі об'єми рідкого гною, який створює несприятливу екологічну обстановку навколо ферми, втримання корів на щілинних підлогах може викликати захворювання кінцівок у тварин. Особливо небажані щілинні підлоги в задній частині стійл в умовах прив'язного утримання корів. Застосування якісно виконаних щілинних підлог може бути виправдано тільки у корівниках, де гній зберігається під підлогою і не розріджується водою і де для компостування додають у сховище солому або торф.


Якщо в корівниках з боксами для відпочинку корів у проходах застосовують рівні бетоновані підлоги, то гній прибирають 1 -2 рази на день лопатою БН-1 або БСН – 1,5, навішеною на колісний трактор. Гній згрібають трактором на поперечний транспортер типу ТСН-2.0Б, який через похилу частину вивантажує його на самоскидний тракторний причіп. Причепи з гноєм щоденно транспортують до місць зберігання – в бурти на краях полів або в гноєсховище. Для транспортування гною використовують також установку УТН-10. Для прибирання гною бульдозерною лопатою БН-1 ширину гнойових проходів роблять не менше двох метрів, а для лопати БСН – 1,5 -1,4 м. Гній у корівниках прибирають трактором у той час, коли корови знаходяться на вигульно-кормовому майданчику або в кормовій зоні цього приміщення. Прибирання гною з поверхні гладких бетонованих підлог у проходах боксових комбінованих корівниках здійснюють також гідравлічними скребковими установками зі зворотно-поступальним рухом типу УС-10 та УС-15. Скреперна установка УС-15 забезпечує видалення гною з поверхні проходів шириною 1800 і 3000 мм. її також використовують для видалення гною із заглиблених гнойових каналів, розміщених під щілинною підлогою та проходами. Установка працює задовільно при використанні подрібненої підстилки по 1 кг на голову за добу. При цьому поверхні каналів та підлог не повинні мати навіть мінімальних викривлень і нерівностей. Прибирання гною цією установкою проводиться періодично, кілька разів на лобу. Скреперна установка УС-10 працює, як і попередня, за принципом зворотно-поступального руху й забезпечує транспортування гною з поперечних каналів приміщення. Застосування скреперних установок виключає заїзд трактора в приміщення, не спричинює надмірного непокоєння тварин.


Традиційний шлях утилізації гною – використання його для поліпшення ґрунтової родючості. У гнойовій біомасі утримується велика кількість азоту, фосфору й калію, а також органічних речовин. Крім того, внесення гною в ґрунт значно підвищує її енергоємність, що є одним з факторів, що сприяють збільшенню збору наземної біомаси з одиниці земельної площі, а також підвищенню біоситетичної активності аутотрофних організмів. Поряд із цим строге дотримання санітарно-гігієнічних і екологічних вимог, а також необхідність підвищення рентабельності галузі накладають певні обмеження на широке використання гною як добрива. Так, мікроорганізми що утримуються в гної, мають здатність довго зберігатися в зовнішньому середовищі і є потенційними збудниками хвороб людини й тварин, а також можуть бути причиною виникнення епідемій і епізоотії.


Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя досягається за рахунок знезаражування відходів тваринництва термічною стерилізацією при високій температурі, що є енергоємним заходом і у зв'язку із цим з економічної точки зору недоцільним. Значні витрати на використання свинячого гною як добриво складаються з витрат на його видалення, транспортування, зберігання й використання в рільництві. Одночасно варто мати на увазі, що до складу рідкого свинячого гною входять екскременти, кормові залишки й технологічна вода; вміст сухої речовини залежно від ступеня розведення становить тільки 1–10%.


Утилізація гною шляхом інтенсифікації процесів мінералізації органічних речовин у ґрунті або водоймах також вимагає значних капіталовкладень, енергетичних витрат на механічне очищення рідкого гною. Так, вартість очисних споруд (при недостатній надійності їхньої роботи) становить 20–25% суми, витраченої на спорудження великих свинокомплексів.


Включення гною в раціон сільськогосподарських тварин як спосіб його утилізації. З ветеринарно-санітарної точки зору немає достатньої кількості переконливих даних для однозначної оцінки якості продукції, отриманої від тварин, у раціон яких вводили ту або іншу кількість переробленого гною. При цьому є всі підстави припускати, що при тривалому використанні, як компоненту раціону, переробленого гною в продуктах тваринного походження зросте зміст важких металів, антибіотиків і інших чужорідних речовин (ксенобіотиків), більшість з яких є токсичними. Гній, що вводять у раціон, попередньо висушується й знезаражується, а при наявності підстилки – подрібнюється, це вимагає спеціального устаткування і є енергоємним процесом. Не можна не зважати на соціально-психологічну сторону проблеми, що виникає при споживанні продукції, отриманої від тварин, одним з компонентів раціону яких був гній. Все разом взяте є причиною того, що утилізація гною за допомогою прямого рециклювания застосовується в обмежених масштабах.


Недоліки, властивим традиційним способам утилізації гною, є причинами, що обумовили пошук нових шляхів утилізації й знешкодження гною, які задовольняли б санітарно-гігієнічним вимогам, забезпечували екологічне благополуччя й були рентабельними з погляду рівня собівартості виробленої основної продукції.


До нетрадиційних шляхів використання гнойової біомаси відносять вермикультивування та використання гнойової біомаси в БГУ, що є вигіднішим і економічно, і екологічно.


Висновки


Одним із основних завдань тваринницьких галузей є забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості сировиною.


Економіка країни й добробут населення значною мірою залежать від розвитку тваринництва. У цій галузі досягнуто певних успіхів у селекційній роботі.


Система годівлі розробляється з урахуванням вмісту в корма обмінної енергії, білка, вітамінів та мінеральних речовин. Норми годівлі деталізуються по 26 показникам в залежності від продуктивності, фізіологічного стану та віку тварин.


У проведенні розрахунків по складанню раціонів рекомендується широке використання комп’ютерної техніки, а також індивідуальний підхід до кожної тварини стада.


Українська чорно-ряба молочна порода має високий потенціал і правильно сформоване стадо буде мати досить високу рентабельність для господарства.


Доцільним є формування стада не менше ніж з 50 голів, адже аналіз виробничих процесів по обслуговуванню корів показує, що найбільш низький рівень механізації на невеликих фермах потужністю до 10 голів.


Для утримання і інтенсивного використання дійних корів при формуванні стада Української чорно-рябої молочної породи ВРХ потрібно при плануванні посівних площ орієнтуватись на 0,41 га. на 1 голову.


Рентабельним також є переробка гнойової біомаси в біогаз та черв’ячний білок, що може стати ще одним джерелом прибутку.


В умовах сучасної реформи аграрного сектору на провідну роль виходять селянські фермерські господарства і тому для досягнення економічного зростання їх функціонування повинна бути всебічно обґрунтованим, що дасть змогу досягнути економічного зростання.


Список використаної літератури


1. Годівля cільськогосподарських тварин / В.Я. Максаков, М. I. Мосолов, О. I. Бондарев та ін. – К.: Урожай, 1987.


2. Деталізовані норми годівлі сільськогосподарських тварин: Довідник Г М.Т. Ноздрін, М.М. Карпусь, В.Ф. Каравашенко та ін.; за ред. М.Т. Ноздріна. – К.: Урожай, 1991.


3. Довідник з вирощування зернових та зернобобових культур / В.В. Лихочвор, М.І. Бомба, С.В. Дубковецький, Д.М.Оїшщук. – Львів: Українські технології, 1999. – 408 с.


4. Довідник з технології та менеджменту в тваринництві / За ред. Проф. Ю.Д. Рубана. – Харків: Еспада, 2002. – 572 с.


5. Загальне землеробство / За ред. В.П. Гордієнка. – Київ: Вища школа, 1988. – 302 с.


6. Інтенсивні методи використання молочного стада / В. І. Костенко, А.Я. Маньковський, Г.В. Танцуров та ін. – К.: Урожай, 1990.


7. Основи технологій виробництва продукції тваринництва: Практ. посіб./М.Ф. Кулик, Т.В. Засуха, В. К – Юрченко та ін.; За ред. М.Ф. Кулика, Т.В. Засухи. – К.: Вид-во «Сільгоспосвіта», 1994. – 432 с.


8. Науково-технічний прогрес у молочному скотарстві / В.П. Славов, Ю.М. Карасик, В. I. Власов та ін. – К.: Урожай, 1992.


9. Племінні ресурси України / Упор. Ю.Ф. Мельник, М. I. Агафонов. – К – Аграрна наука, 1998.


10. Племінна робота. Довідник М.З. Басовський, В.П. Буркат, М.В. Зубець та ін.; За ред.: М.В. Зубця, М.З. Басовського, – К. – ВНА «Україна». – 1995, с: 440, іл. 22


11. Потокові технології виробництва молока, – г – К.: Урожай, 1989.


12. Промислова технологія в молочному скотарстві / Коваленко М. К, Александров С.М., Векслер С.А.-К: Урожай, 1986.


13. Технологія виробництва продукції тваринництва: Підручник / О.Т. Бусенко, В.Д. Столюк, М.В. Штомпель та ін.; За ред. О.Т. Бусенка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 432 с: іл.


14. Конспект лекцій з дисципліни «Гігієна с/г тварин» ФВМ.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данную курсовую работу Вы можете использовать для написания своего курсового проекта.

Доработать Узнать цену работы по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем курсовую работу самостоятельно:
! Как писать курсовую работу Практические советы по написанию семестровых и курсовых работ.
! Схема написания курсовой Из каких частей состоит курсовик. С чего начать и как правильно закончить работу.
! Формулировка проблемы Описываем цель курсовой, что анализируем, разрабатываем, какого результата хотим добиться.
! План курсовой работы Нумерованным списком описывается порядок и структура будующей работы.
! Введение курсовой работы Что пишется в введении, какой объем вводной части?
! Задачи курсовой работы Правильно начинать любую работу с постановки задач, описания того что необходимо сделать.
! Источники информации Какими источниками следует пользоваться. Почему не стоит доверять бесплатно скачанным работа.
! Заключение курсовой работы Подведение итогов проведенных мероприятий, достигнута ли цель, решена ли проблема.
! Оригинальность текстов Каким образом можно повысить оригинальность текстов чтобы пройти проверку антиплагиатом.
! Оформление курсовика Требования и методические рекомендации по оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Разновидности курсовых Какие курсовые бывают в чем их особенности и принципиальные отличия.
Отличие курсового проекта от работы Чем принципиально отличается по структуре и подходу разработка курсового проекта.
Типичные недостатки На что чаще всего обращают внимание преподаватели и какие ошибки допускают студенты.
Защита курсовой работы Как подготовиться к защите курсовой работы и как ее провести.
Доклад на защиту Как подготовить доклад чтобы он был не скучным, интересным и информативным для преподавателя.
Оценка курсовой работы Каким образом преподаватели оценивают качества подготовленного курсовика.

Другие популярные курсовые работы:

Сейчас смотрят :

Курсовая работа Пути повышения производительности труда
Курсовая работа Пути совершенствования производственной структуры предприятия
Курсовая работа Изучение структуры собственного капитала
Курсовая работа Стратегическое управление персоналом
Курсовая работа Спецификация организации детских массовых мероприятий в социально-культурной сфере
Курсовая работа Управление человеческими ресурсами
Курсовая работа Этапы планирования инновационного проекта
Курсовая работа Понятие, исчисление и виды сроков в гражданском праве
Курсовая работа Общая характеристика законности
Курсовая работа Страховой рынок РК. Состояние и перспективы развития
Курсовая работа Синхронный перевод
Курсовая работа Характеристика методов управления
Курсовая работа Деятельность страховых организаций
Курсовая работа Разработка стратегического плана предприятия
Курсовая работа Совершенствование организации учета и контроля расчетов с поставщиками и подрядчиками