Реферат по предмету "Педагогика"


Виховання як педагогічна категорія

Зміст
 
Вступ
1. Змістпедагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища
2. Теорія виховання як наукова інавчальна дисципліна
Висновок
Список джерел

Вступ
Тема контрольної роботи «Виховання як педагогічна категорія».
Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. У романськіймові для визначення виховної діяльності використовували слово латинськогопоходження education, у французькій — pedagogie— education, в італійській — pedagogia— educazione, у німецькій — padagogik — erziehung, у польській — edukaciaі wychowania. В англійській мові термін education означає виховання водночасяк діяльність і як науку про виховання, хоча в словнику англійської мови єрідко використовуваний термін pedagogics.
В українській мові виховання є похідним від слова chovati — ховати, вирощувати. В українськійнародній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (ховати) дитявід небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правилдоброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» ічасто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і вихованняпризвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідковихованою людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.
Мета роботи –виявити поняття терміну виховання та розкрити тему теорію виховання як науковоїі навчальної дисципліни.

1. Змістпедагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища
У вітчизнянійпедагогіці поняття «виховання» відокремилося від поняття «навчання» у другійполовині XVIII століття. В прямому значенні воно використовувалось у «Статутінародних училищ в Російській імперії» (1786). 1806 року це поняття було включено у словник Російської Академії.
«Виховання» і «навчання» в сучасній педагогічній науці самостійнітерміни, тому що розкривають різні сфери педагогічної діяльності. «… Методикавиховної роботи має свою логіку, порівняно не залежну від логіки роботиосвітньої. І те, й інше — методика виховання і методика освіти, — на мою думку,становлять два розділи, більш чи менш самостійні розділи педагогічної науки.Зрозуміло, ці розділи повинні бути органічно пов'язані. Зрозуміло, всяка роботав класі є завжди роботою виховною, але зводити виховну роботу до освітньої явважаю неможливим», — писав А.С. Макаренко.
Навчання — це процес опанування підростаючимипоколіннями знань, навичок та вмінь, набуття професійно важливих якостей.Результатом завершеного навчання є отримання певної освіти. Відповідно, освітабуває загальною, професійно-технічною, середньою, вищою, професійною. Проблеминавчання досліджує і обґрунтовує дидактика.
Навчання, один із найважливіших компонентів вихованості людини, — фактор формування особистості, алене визначальний. Часто освічена, з багатим запасом знань людина є доситьневихованою і явно відштовхує від себе оточуючих. Про це влучно сказавросійський невропатолог, психіатр і психолог В.М. Бехтерев: «Якщо освітаспрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, товиховання розвиває розум людини, привчаючи її до синтезу й аналізу, воно слугуєоблагородженню душевних почуттів і формуванню та зміцненню її волі. Звідсизрозуміло: якою б освіченою не була людина, та коли розум її не відзначаєтьсяпевною гнучкістю, якщо почуття її залишилися на рівні глибокого егоїзму, якщовона, зрештою, не має і волі, то вся її освіченість з погляду загальної користібуде лише баластом, і не більше. Якщо, з іншого боку, людина з освітою протягомсвого розвитку отримує невідповідне спрямування почуттів і волі, то їїосвіченість може стати лише засобом задоволення особистих бажань і в цьомурозумінні слугуватиме лише формуванню шкідливого члена нашого суспільства».
Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої тамайбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається упедагогічній науці в чотирьох значеннях:
у широкому соціальному — це виховний вплив на людинувсього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість.Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тількипозитивного соціального досвіду, але і негативного;
у широкому педагогічному — це виховна діяльність різнихосвітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;
у вузькому педагогічному — це цілеспрямована виховна діяльність педагогаз метою досягнення певних виховних цілей;
у гранично вузькому — це розв'язання педагогомконкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.
Виховання як педагогічна категорія має три суттєвих ознаки:цілеспрямованість, яка передбачає наявність певного взірця,соціально-культурного ідеалу; відповідність процесу виховання певнимсоціально-культурним цінностям; наявність певної системи організованих виховнихвпливів; гуманність, яка передбачає орієнтацію у вихованні на загальнолюдськіцінності; цілісність, неперервність і тривалість, тобто виховання має зачіпативсі сфери психіки людини, творчо формувати і всебічно розвивати їх протягомвсього життя. Для реалізації цих ознак виховання має бути «комплексним,планомірним і організованим.
Виховання — це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої іпланомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається впливна свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційнусфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високихморальних, громадських і професійних рис для формування його особистості.
Із цього визначення зрозуміло, що об'єктами виховного впливу є:свідомість і підсвідомість вихованця, його мотиваційна, емоційно-почуттєва івольова сфери, навички та звички вихованої поведінки в умовах повсякденної тапрофесійної діяльності, самовдосконалення.
Свідомість — це властива людині функція головного мозку, яка полягає всуб'єктивному відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищнавколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, власних дій, упопередньому їх накресленні та передбаченні наслідків, у регулюванні відносин зоточуючими та соціальною дійсністю. А підсвідоме — це різноманітні психічніпроцеси, що відбуваються за порогом свідомості вихованця, але органічно з неюпов'язані, впливають на неї і за відповідних умов порівняно легко переходять вїї сферу. Водночас ці дві сфери психіки мають бути предметом виховного впливу.Вплив на свідомість формує переконання вихованця, його світогляд, а підсвідомезміцнює їхній ефект.
Навичка — це психічне утворення, завдяки якому людина спроможнавиконувати певну дію автоматично, з належною точністю і швидкістю, без зайвихвитрат фізичної та нервової енергії.
Звичка — схильність людини до відносноусталеного способу дії. Всі дії за допомогою позитивних почуттів можнапідсилити, емоційно забарвити мотиви вихованої поведінки. «Гарна звичка — цеморальний капітал. Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість,як капітал матеріальний в економічному світі, дедалі плідніше використовуватисвою найдорогоціннішу силу — силу свідомості, волі і зводити моральну будовусвого життя дедалі вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і невитрачаючи своєї свідомості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вжераз переможені».
Емоції — це психічне відображення у формі безпосереднього переживанняжиттєвого змісту явищ і ситуацій, зумовленого відношенням їхніх об'єктивнихвластивостей до потреб суб'єкта.
Почуття — одна з основних форм переживаннявихованцем свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі порівняно земоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативні.Структура почуття складається не лише з емоцій, але і з узагальненого ставленнявихованця, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів земоціями проявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається ірозкривається через конкретні емоції. Своєю чергою, позитивні емоції та почуттявиступають «трансформатором» структури потреб вихованця та будують її ієрархію.За О.М. Леонтьевим, усвідомлені потреби створюють відповідний мотив. У зв'язкуз цим треба прагнути зрозуміти потреби вихованця, їхню структуру, виявити середних домінуючі, недостатньо задоволені, з'ясувати причини та показати оптимальніспособи їх задоволення, трансформувати в соціально позитивну поведінку.
Отже, мотиви є спонукальною силою дій і вчинків вихованця. Сукупністьоднорідних мотивів складає мотивацію відповідної поведінки.
Основним смислом і провідною ідеєю всієї виховної роботи має бутиформування і постійний розвиток у вихованців мотивації по творчогосамовдосконалення позитивних рис своєї особистості й нівелювання негативних.Самовиховання — це свідома діяльність, спрямована на якнайповнішу реалізаціювихованцем себе як особистості, в основі якої лежить мотиваціясамовдосконалення.
Суттєвим предметом виховного впливу є воля вихованця, за допомогою якоїможна значно підсилити ефект виховних впливів, мобілізувати психіку навдосконалення позитивних та усунення негативних якостей, на постійнесамовдосконалення. Воля — це здатність вихованця, що проявляється всамодетермінації та саморегуляції своєї діяльності й різних психічних процесів.
Воля маєбезпосередній вплив на перевиховання особистості вихованця. Перевиховання — це цілеспрямована робота вихователяз метою усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаноговихованця. Перевиховання — це позбавлення (в діях, вчинках, способахжиттєдіяльності) від мотивів і мотивації негідної поведінки, негативних звичок,хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на позитивні.Безперечно, ці виховні зусилля вимагають високої педагогічної майстерності,кваліфікованих цілеспрямованих виховних заходів.
Важковиховуваними є такі вихованці, які не піддаються звичайному впливупедагогів та батьків, критично ставляться до виховних зусиль та намагаютьсядіяти на основі «власної моралі», хибних цінностей, норм і правил поведінки. Цівихованці ще не скоїли правопорушень, але вони потенційно, тобто морально іпсихологічно, готові до цього.
Педагогічно занедбані вихованці — переважно ті, за якими не було належного догляду в сім'ї та з якими поганопрацювали в різних навчально-виховних системах. Вони мають суттєві проблеми внавчанні, але не через розумову відсталість, а внаслідок різноманітних причин,наприклад відсутності чіткої методики навчально-пізнавальної діяльності, яка неформувалася під час навчання в школі та інших освітніх закладах, неслухняності,зарозумілості, окремих недоліків характеру тощо. Такі вихованці здебільшогоперебувають на обліку в комісіях у справах неповнолітніх при районних таміських Радах народних депутатів, інспекціях у справах неповнолітніх прирайонних відділах і обласних управліннях МВС, спеціальних дитячихприймальниках.

2. Теоріявиховання як наукова і навчальна дисципліна
Теорія виховання — це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічнихтверджень, знання яких дає змогу формувати й розвивати особистість вихованця тавпливати на колектив відповідно до визначених цілей загального, національного іпрофесійного виховання. Вона покликана озброїти вихователів професійнимизнаннями, педагогічними навичками й уміннями та практичним досвідом організаціївиховної роботи. Існують також окремі теорії виховання. Наприклад, теоріяпрофесійного виховання, теорія економічного виховання, теорія морального виховання,теорія національного виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичноговиховання, теорія виховання в колективі та через колектив та інші, якістановлять підвалину для обґрунтування загальної теорії виховання.
Кожен з цих напрямів має свої, властиві тільки йому цілі, ідеали,завдання, принципи, зміст, методи та форми виховних впливів, які сприяютьреалізації мети виховання в українському суспільстві.
Основною функцією часткових теорій виховання повинні бути, з одного боку,узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної діяльності, а з іншого — забезпечення загальної теорії виховання положеннями, які підлягаютьсистематизації, узагальненню та цілеспрямованому використанню іншимивихователями. Про успіх виховної роботи в конкретній освітньо-виховній системі,першою чергою, свідчить досягнення цілей виховання, відповідність досягнутихрезультатів загальноприйнятим і професійним ідеалам, їх вплив на стан справ уколективі, на підвищення ефективності його діяльності.
Своєчасне та об'єктивне з'ясування, узагальнення і обґрунтування основнихпроблем загальної та часткових теорій виховання надає можливість об'єктивнодіагностувати стан виховної роботи, передбачити результати виховних впливів,своєчасно вносити певні необхідні корективи в цей складнийсоціально-педагогічний процес.
Загальна і часткові теорії виховання взаємопов'язані та взаємозумовлені.Перша обґрунтовує наукові основи організації загального виховання, а друга — окремих напрямів виховання.Наприклад, діалектично пов'язані загальна теорія виховання і національневиховання українських громадян.
Теорія виховання,як кожна теоретична наука, повинна систематизувати, глибоко аналізувати такласифікувати різні виховні явища, обґрунтовувати загальні закони йзакономірності. Вона має цікавитися не тільки тим, яким вихованець є, а й тим,яким він стане, які зміни відбувалися і відбуваються в його особистості підвиховними впливами та наскільки ці зміни наближаються до реалізації ідеалувиховання в нашому суспільстві. Те ж саме слід вивчати в колективі як важливомуоб'єкті виховних впливів.
Виникає обґрунтована потреба дослідження процесу виховання як системногосоціально-педагогічного явища та всіх його складових: цільового,стимуляційно-мотиваційного, змістовного, процесуального, контрольно-регулювального,оціночно-результативного компонентів, а також вихователів і вихованців.
Вихователями є вчителі, колективи, керівники установ та інші посадовіособи, діяльність яких характеризується усвідомленістю, систематичністю,планомірністю, послідовністю і комплексністю. Вихованці — всі люди, колективи,які активно реагують на виховні дії, спрямовані до них, усвідомлюють їх тавносять відповідні зміни у свої переконання, життєві настанови тощо. Ця свідомавзаємодія вихователя і вихованця є найважливішою характеристикою процесувиховання.
Знання структури процесу виховання та з'ясування змін, які відбуваються вособистості вихованця і соціально-психологічних якостях колективу, є основнимпредметом досліджень теорії виховання.
Для досягнення позитивних результатів у вихованні необхідно володітипевними науковими засадами та методами виховного впливу, тобто виникає гострапотреба поєднання теорії виховання з практикою. У цьому проявляється одна зосновних закономірностей — єдність теорії та практики,коли визначені теоретичні зв'язки та залежності впливають на правила практичнихдій. Тому спочатку слід чітко з'ясувати, які зміни мають відбуватися вособистості вихованця, соціально-психологічних характеристиках колективу врезультаті виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно,процес виховання спрямований на формування і розвиток особистості вихованця, назгуртування колективу та формування його виховних функцій. Свідомовикористовуються терміни «формування», «розвиток», бо тим увага акцентується натворчому, а не механічному чи терапевтичному характері виховної діяльності.
Вихованнявідбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і професійнихцінностей, які знайшли свій відбиток у загальнолюдських і національнихцінностях, етикеті та визначають загальний напрям добору змісту й методіввиховання. Такі цінності окреслюють ідеал виховання, основні якості особистостівихованця та колективу, які слід формувати.
Ідеал виховання — це громадянин України, збагачений загальнолюдськими танаціональними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогамизагальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучаснихумовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Впровадженняу виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальнихі мотиваційних якостей особистості вихованця.
До інструментальних якостей належить все, що стосується ефективноїдіяльності вихованця: розумовий розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ціякості особистості характеризують інтелектуально-фізичний бік вихованця. Вони єнеобхідними для ефективної діяльності, за їхньою допомогою реалізуються власніпотреби, завдання навчання і виховання. Вихованець, який не має мінімуму певнихпрофесійних знань, навичок і вмінь, неспроможний повноцінно адаптуватися допрофесійної діяльності.
До мотиваційних якостей особистості вихованця належать потреби,прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали йогожиттєдіяльності.
Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця:інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних,психофізіологічних тощо.
У процесіформування особистості вихованця, конкретно — певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різнимивидами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремихвихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певнихвиховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути яквипадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волівихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас як перші,так і другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальнута мотиваційну сфери особистості вихованця. «Виховує, — писав А.С.Макаренко, — все: люди, речі, явища, аленасамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги. З усім складнимсвітом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен зяких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюєтьсяфізичним і моральним зростанням самої дитини.
Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте вінстворює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цейрозвиток і керувати ним — завдання вихователя».
Всю сукупність виховних впливів за їхнім характером можна класифікуватина постійні, опосередковані та змінні.
До постійних виховних впливів належать такі дії, які мають вплив наформування особистості вихованця, але якими вихователь не може оперувативільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу.Наприклад, це вік вихованців, їхня освіта, соціальний стан, сім'я тощо.
До змінних виховних впливів належать такі дії вихователя, які регулюютьсяі вдосконалюються ним. Наприклад, створення учнівських колективів, опрацюваннянавчальних програм та планів виховних заходів, обґрунтування методикизастосування заохочення і примусу та змісту конкретних виховних заходів тощо.
Виховним фактом можна визнати тільки такі педагогічні явища, щоспричиняють суттєві зміни в настановах і поведінці вихованця та колективу і єнаслідком свідомої взаємодії вихователя й вихованця. Ця співпраця повинна датипоштовх внутрішнім психофізіологічним механізмам самовдосконалення. Такі зміниможуть мати місце не тільки у вихованців, а й у цілих виховних системах.
Наступною важливою методологічною проблемою теорії виховання є оцінка івимір результатів виховної роботи в певних виховних системах, а також змін увихованцях завдяки виховним впливам. Для оцінки виховної роботи слід чітковизначити її предмет. Це, безумовно, різні елементи системи виховання таконкретні виховні заходи, а також конкретні якості та зміни в особистостівихованця і колективі, ефективність і результативність їх професійної та іншихвидів діяльності.
Основними ознаками оцінки ефективності виховної роботи виховних систем єконкретні зміни в настановах і поведінці вихованців, в характері діяльності,дійсний стан справ у колективах. Основним критерієм такої оцінки євідповідність отриманих результатів ідеалу (ідеальному стану, нормі). Такепорівняння можливе тоді, коли відомі вихідні дані та одержані результати.Об'єктивне порівняння можна зробити під час виміру цих змін, визначення їхніхпричин, з'ясування джерел як досягнень, так і недоліків. Така оцінка маєоб'єктивний характер і, відповідно, позитивний вплив на ефективність діяльностівсіх елементів виховної системи.

Висновок
Вищевикладене свідчить про те, що предметом виховного впливу має бутиособистість вихованця з усіма її складовими: біологічними, психічними тасоціальними. На цьому базуються основні напрями виховання: професійне читрудове, національне, розумове, моральне, екологічне, естетичне, фізичне тощо.
Провідними танайширшими категоріями теорії виховання є виховання, самовиховання,перевиховання.
Теорія виховання виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну інормативно-практичну. Перша функція свідчить, що теорія виховання є галуззюпедагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організаціїта проведення виховної роботи, висвітлювати основні закони та закономірностівиховання українських громадян, обґрунтовувати цілі, ідеали, зміст загального іпрофесійного виховання, озброїти вихователів теоретичними знаннями щодосучасної технології виховання в конкретних навчально-виховних системах, надатипроцесові виховання державно-патріотичного і професійного характеру.
Друга функціяспрямована на озброєння вихователів конкретними практичними знаннями, навичкамита вміннями, методиками щодо організації та проведення як загальних виховнихзаходів у масштабі навчально-виховних систем, так і конкретних. Не маючитеоретичних знань про процес виховання, не володіючи практичними методами таформами його проведення, жоден вихователь, навіть будучи від природи обдарованиммайстром, не зможе успішно розв'язувати виховні проблеми. Саме на це звертавувагу К.Д. Ушинський: «Мистецтвовиховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спираєтьсяна безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагаєздібностей і нахилу, і як мистецтво, воно прагне до ідеалу, якого вічнонамагається досягти… до ідеалу довершеної людини».
Вихователіопановують ці якості у вищих навчальних закладах під час вивчення основсуспільно-гуманітарних наук, психології та педагогії, організації виховноїроботи та методики її проведення. Таким чином, теорія виховання водночас єгалуззю педагогічної науки і навчальною дисципліною, де проявляєтьсядіалектичний взаємозв'язок теорії та практики.

Список джерел
1.    Тушинський К.Д.Людина як предмет виховання. Педагогічна антропологія. Том перший. Передмова //Твори: В 6 т. К., Знання ,1983, Т. 4.
2.    Макаренко А.С.Методика воспитательной работы.- К., 1990 – 425 с.
3.    Бехтерев В.М.Вопросы общественного воспитания.- М., 1910.
4.    Педагогика / Подред. Ю.К. Бабанского.- М, Просвещение, 1983 – 327 с.
5.    Тушинський К.Д.Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2 т. — К., 1983. Т. І.С. 330.
6.    Макаренко А.С.Мої педагогічні погляди. Твори: У 7 т. К., І954. Т. 4. С. 20- 28.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.